Докторська школа імені родини Юхименків

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 390
  • Item
    Індивідуалізація інновацій через об'єкти права інтелектуальної власності : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2024) Палієнко, Тетяна; Бажал, Юрій
    Дисертаційну роботу присвячено поглибленню економічних теоретико- методологічних засад дослідження процесу індивідуалізації інновацій через об’єкти права інтелектуальної власності, розкриттю механізмів комерціалізації таких інновацій та надання науково-практичних рекомендацій щодо впливу індивідуалізації інновацій на економічний розвиток України. Обґрунтовано, що інновації та об’єкти права інтелектуальної власності є взаємопов’язаними категоріями, які підсилюють один одного, стимулюючи технологічний прогрес і економічне зростання. Запропоновано удосконалену класифікацію інновацій, яка враховує їхню індивідуалізацію через об’єкти права інтелектуальної власності. Інноваційна діяльність вимагає співпраці між державою, університетами та промисловістю, де право інтелектуальної власності сприяє інноваційній діяльності при створенні, виконанні конструкторських розробок та комерціалізації нових технологій, продуктів та послуг і забезпечує трансфер технологій. Визначено, що статистично це підтверджується збільшенням кількості наукових досліджень у наукометричних базах та високою патентною активністю від університетів, які через процес комерціалізації наукових розробок зміцнюють зв’язки з реальним сектором економіки. Виявлено, що система охорони права інтелектуальної власності повинна адаптуватися до потреб інноваційного процесу, забезпечуючи баланс між охороною права інноваторів і можливістю доступу до нових знань та технологій для суспільства. Такий підхід сприяє створенню креативного середовища для інновацій, де право інтелектуальної власності служить інструментом підтримки і розвитку інноваційного потенціалу національної економіки. У межах дослідження було виявлено, що індивідуалізація інновацій – це процес, який використовує засоби індивідуалізації об’єктів інтелектуальної власності для комерційної ідентифікації та відмінності інноваційних технологій, продуктів чи послуг на ринку, забезпечуючи охорону права інтелектуальної власності на конструкторські інноваційні рішення, їхню ідентифікацію та відмінність, а також стимулюючи інноваційну діяльність. З практичної точки зору, індивідуалізація інновацій створює унікальні пропозиції для споживачів, зберігає конкурентоспроможність, привабливість для інвесторів, сприяє технологічному трансферу та захищає від фальсифікації і копіювання. Дослідження показало, що традиційні (торговельні марки, географічні зазначення походження товарів, комерційні найменування) та нетрадиційні інструменти індивідуалізації, такі як власні торговельні марки чи доменні імена, забезпечують не тільки унікальне позиціонування товарів та послуг на ринку та розпізнавання бренду, але й слугують юридичною охороною від неправомірного використання, тим самим стимулюючи розвиток інноваційної активності та її ефективну комерціалізацію. Показано, що функціонування системи індивідуалізації інновацій потребує ефективного інституціонального забезпечення, де значну роль відіграє держава, яка створює інституційні умови та специфічні інструменти для охорони та використання права на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема законодавство, судові та адміністративні процедури, здійснення контролю за використанням засобів індивідуалізації інновацій. Обґрунтовано, що вирішення таких проблем, як плагіат, відсутність уніфікованої термінології, регулювання діяльності у цифровому середовищі, можливе завдяки міжнародній співпраці, яка сприяє створенню надійної інституційної бази та гармонізації внутрішнього законодавства відповідно до міжнародних угод, актів та конвенцій. Конкретизовано, що комерціалізація інновацій як один із важливих етапів інноваційного процесу, здійснюється у міжнародній практиці через різноманітні механізми, такі як застосування у власному виробництві, внесення до статутного капіталу підприємства, ліцензування, передача прав інтелектуальної власності, лізинг та франчайзинг, технічна допомога та інжиніринг, кожен з яких має свої переваги та недоліки застосування. Ефективне впровадження інновацій у комерційну площину стає можливим, коли забезпечуються сприятливі безпосередні та опосередковані фактори, зокрема нормативно-правове регулювання, фінансові заходи заохочення, боротьба з корупцією та сприятливе політичне та економічне середовище, та обрана правильна стратегія комерціалізації, яка залежить від специфіки інновації, ринкових умов, наявних ресурсів та цілей компанії. Аргументовано, що такий підхід не тільки сприяє підвищенню доходів від інновацій, але й вносить значний внесок у розвиток наукової та технічної діяльності, тим самим підсилюючи конкурентоспроможність національної економіки. У дисертаційному дослідженні акцентується увага, що ключовим ресурсом для генерування та отримання доходів від комерціалізації інновацій є людський капітал, який включає знання, навички, досвід та творчі, креативні здібності працівників. Така виняткова і специфічна роль інтелектуального людського капіталу обумовлена тим, що висококваліфіковані та креативні фахівці є економічними суб’єктами для створення нових ідей і розробки інноваційних продуктів, що актуалізує необхідність інвестування в освіту і професійне навчання. Виявлено прямий зв’язок між рівнем розвитку економіки і кількістю генерованих інновацій, визначений на базі даних Глобального індексу інновацій, де Україна демонструє значний невикористаний потенціал, особливо в освітній сфері. Аналіз Індексу людського розвитку показав його стабільний стан для нашої країни, що вказує на проблеми з інвестиціями в освіту та охорону здоров’я, незважаючи на зростання фінансування освіти до моменту повномасштабної військової агресії, а виконаний регресійний аналіз засвідчив негативний вплив корупції на людський розвиток в Україні. В роботі акцентується увага на то, що пріоритетним напрямком для держави є інвестування в розвиток інтелектуального людського капіталу та боротьба з корупцією. Це сприятиме підвищенню міжнародної конкурентоспроможності країни та розвитку інноваційних галузей. Дослідження міжнародного досвіду використання засобів індивідуалізації інновацій виявило інтенсивне зростання активності у сфері реєстрації патентів, торговельних марок та географічних зазначень, особливо в країнах з розвиненою економікою та високим рівнем інвестицій у дослідження і розробки, зокрема в Китаї, Сполучених Штатах, Японії, Канаді та європейських державах, які в сукупності формують понад 70% усіх заявок на реєстрацію даних об’єктів. Проведений в роботі аналіз показав, за кількістю зареєстрованих торговельних марок, лідируючими є такі класи: реклама та управління бізнесом, технологічні інновації, освіта і розваги, та сектор моди. Зазначено, що таке активне використання торговельних марок як інструменту охорони права інтелектуальної власності інновацій підкреслює їх важливість для привертання уваги споживачів, забезпечення унікальності продуктів і послуг, а також для брендування і зміцнення позицій компаній на ринку. Виконане в дисертації економетричне моделювання підтвердило гіпотезу про стратегічне значення та вплив засобів індивідуалізації та ідентифікації інноваційних товарів та послуг на позитивний економічний розвиток країни. Здійснений статистичний аналіз динаміки кількості засобів індивідуалізації зареєстрованих суб’єктів господарювання в Україні демонструє їх зменшення протягом останніх років, на що значно вплинули військові дії, проте позитивна динаміка заявок та реєстрацій засобів індивідуалізації підтверджує зростаючу активність українських компаній у сфері інновацій та їх усвідомлення важливості охорони права на інтелектуальні активи. Обґрунтовано, що інтенсифікація реєстрацій торговельних марок з боку іноземних інвесторів у сферах реклами, бізнес-менеджменту, освіти та наукових досліджень, свідчить про значний інтерес до українського ринку, що стимулює процеси глобалізації серед місцевих підприємств та сприяє залученню міжнародного капіталу. Також зафіксовано збільшення реєстрацій українських географічних зазначень, права на які охороняються відповідно до вимог Європейського союзу. Показано, що попри позитивні зрушення, Україна з 2022 року зіткнулася з серйозними викликами, обумовленими військовими діями: пошкодження виробничих потужностей, дестабілізація економічної ситуації та відтік інвестицій, що ускладнює подальший розвиток індивідуалізації інновацій в країні. Здійснено аналіз нетрадиційних форм індивідуалізації інновацій, зокрема доменних імен та власних торговельних марок, які значно розширили сферу свого впливу на інноваційну діяльність в часи розвитку електронної комерції та пандемії COVID-19. З’ясовано, що для споживачів власні торговельні марки відіграють роль доступних якісних товарів без залежності від знижок, а доменні імена служать основним інструментом ідентифікації бізнесу в Інтернеті, що забезпечує приваблення клієнтів і рекламу продуктів. Доведено, що під час війни в Україні торговельні марки набувають важливості як економічний інструмент для ізоляції агресора, а вихід світових брендів з російського ринку демонструє їхню стратегічну позицію на підтримку українського суверенітету і міжнародних норм права, що є також виявом міжнародної солідарності і підтримки демократичних цінностей. Проведений в дисертації PESTLE-аналіз показав, що індивідуалізація інновацій України має значний потенціал для реалізації через процес комерціалізації, однак він обмежується рядом викликів від зовнішнього і внутрішнього середовищ. Ці виклики включають обмежене фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, складнощі у доступі до зовнішнього фінансування, високі витрати на охорону права і комерціалізацію інтелектуальної власності, а також недосконалість законодавчого регулювання та інституційної підтримки. Проведений в роботі економетричний аналіз підтвердив висунуту гіпотезу, що інвестиції у розвиток інновацій, збільшення кількості інноваційно активних підприємств, а також їхня індивідуалізація через об’єкти права інтелектуальної власності мають безпосередній та позитивний вплив на економічне зростання України. Визначено, що реформування сфери індивідуалізації інновацій, включаючи залучення додаткового інвестування в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, покращення законодавчої бази та розвитку інноваційної інфраструктури, зміцнення зв’язків між наукою та практичним застосуванням, активізацію міжнародної співпраці та розширення фінансових механізмів підтримки інноваційних проєктів, сприятиме збільшенню продуктивності та інноваційної активності, що стане вагомим внеском у підвищення конкурентоспроможності та стимулювання довгострокового економічного зростання країни. Отримані наукові результати дослідження можуть бути використані в роботі органів державної влади в сфері охорони права інтелектуальної власності при індивідуалізації інновацій, розробки стратегій і підготовки кадрів. Їх також застосовано в навчальному процесі на економічному факультеті Національного університету "Києво-Могилянська академія", зокрема у викладанні дисципліни: "Економічна теорія підприємництва" (довідка № 12/432 від 29.04.2024 р.). Теоретичні та практичні рекомендації дисертаційного дослідження використано в навчальному процесі Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка №04/700 від 18.04.2024 р.). Практичне впровадження результатів дослідження індивідуалізації інновацій здійснено на підприємствах: ТОВ «Лебединські ковбаси» (довідка №4 від 08.04.2024 р.), ПрАТ "Рембудкомлект" (довідка №165 від 04.04.2024 р.).
  • Item
    Прислівникові еквіваленти слова сучасної української мови в різностильових текстах початку ХХІ ст. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2024-05-21) Суховець, Юлія; Лучик, Алла
    Дисертаційне дослідження присвячене прислівниковим еквівалентам слова – нарізнооформленим лексичним одиницям перехідного характеру, що виявляють у системі української мови ознаки прислівникового класу слів. Їхня специфіка полягає в тому, що вони перебувають на межі між власне-словом, з одного боку, та вільним (синтаксичним) словосполученням або фразеологічним сполученням, з іншого боку. У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано його мету та завдання, визначено об’єкт і предмет; схарактеризовано дослідницький матеріал і його джерела, теоретичне підґрунтя та методологію дисертаційного дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення проведеної роботи; висвітлено перспективи подальших розвідок; наведено відомості про апробацію результатів кваліфікаційної праці, а також розкрито структуру дисертації. У першому розділі схарактеризовано сутність поняття еквівалентів слова в лінгвістичній науці та здійснено огляд праць, присвячених суміжним мовним явищам. Простежено, які спільні та відмінні властивості характеризують власне-слова, еквіваленти слова, вільні (синтаксичні) словосполучення та фразеологічні одиниці. Окремо проаналізовано співвідношення власне-прислівників, прислівникових еквівалентів слова та адвербіальних фразеологізмів. Уточнено рівневий статус еквівалентів слова в структурі сучасної української мови. Осібну увагу зосереджено на прийменниково-відмінковій формі та ступенях її адвербіалізації як граматичному явищі сучасної системи української мови з проєкцією на прислівникові еквіваленти слова. Припущено, що в межах прийменникового ступеня адвербіалізації прийменниково-відмінкової форми варто виокремлювати допоміжний, невласне-прийменниковий, ступінь адвербіалізації. Зроблено висновок, що саме прийменниково-відмінкові форми невласне- прийменникового ступеня адвербіалізації становлять формальну структуру прислівникових еквівалентів слова. У другому розділі запропоновано ідентифікаційні критерії прислівникових еквівалентів слова, які уможливлять виокремлення їх серед інших лексичних одиниць сучасної української мови. Зокрема до таких критеріїв належать: морфолого-синтаксичний (співвідносність із власне-прислівниками), формально-аналогійний (аналогія за формальною структурою), семантичний (семантичні відношення між досліджуваними одиницями, зокрема опозиційні), морфологічний (співвідносність із відмінковою формою), орфографічний (паралельне окреме чи цілісне написання прислівникової одиниці), мовленнєвий (співвідносність із формою, наразі простеженою лише в мовленні й не кодифікованою в словниках). Образний критерій допоможе розрізнити еквівалент слова та фразеологічну одиницю. Третій розділ репрезентує формально-структурну організацію прислівникових еквівалентів слова у вигляді моделей. На матеріалі дослідження побудовано 113 моделей, поділених на групи відповідно до активності творення прислівникових еквівалентів слова за певними схемами: продуктивні моделі, моделі середньої продуктивності, непродуктивні моделі та моделі тавтологічної структури. Простежено, що найбільшу здатність до транспонування в прислівниковий клас слів виявляють сполучення прийменників з іменниками, які під час творення нової одиниці втрачають свої категорійні властивості. Також у творенні прислівникових еквівалентів слова беруть участь субстантивовані прикметники, займенники, числівники, вигуки, частки, власне-прислівники та предикативні слова, однак такі елементи в їхній структурі не є показовими. У разі утворення прислівникового еквівалента слова вони також утрачають свій частиномовний статус.Аргументовано, що прислівникові еквіваленти слова прийменниково- відмінкової форми передбачають можливість поширення їхньої структури атрибутивними й указівними елементами. Здатність такого ускладнення структури багатьох прислівникових еквівалентів слова яскраво вказує на перехідний характер досліджуваних одиниць та процес становлення їх у системі української мови. У четвертому розділі схарактеризовано побудоване у вигляді матриці семантичне поле прислівникових еквівалентів слова, що складається із шести зон – ядерної, приядерної, напівпериферійної, периферійної та віддаленоядерної. Названі зони були виокремлені на підставі зафіксованості певних сем у внутрішньому складі аналізованих прислівникових еквівалентів слова. До ядерної зони увійшли семи, виявлені в 146–50 прислівникових еквівалентах слова. Приядерну зону сформували семи, наявні в 49–25 одиницях, напівпериферійну – ті, що містяться в 24–10 прислівникових еквівалентах слова, а периферійну – семи, зафіксовані в 9–2 одиницях. Віддаленоядерну зону формують семи, що входять до складу лише одного прислівникового еквівалента слова. Кожна з цих зон відбиває ступені центральності чи периферійності конкретних сем у мікросистемі прислівникових еквівалентів слова. Складники ядерної зони найперше орієнтовані на репрезентацію семантики стану суб’єкта дії та характеристики власне-дії. Семи приядерної зони конкретизують душевний і фізичний стан суб’єкта чи об’єкта дії. У напівпериферійній зоні панівне місце посідають семи, що виражають абстрактні поняття. Периферійна зона семантичного поля передусім маніфестує семантику статичної чи динамічної ознаки та ознаки дії, власне-дії, способу дії. У віддаленоядерній зоні перебувають найрізноманітніші семантичні елементи, що можуть позначати власне-ознаку, спосіб дії, час, місце, міру та ступінь вияву дії тощо. Внутрішня структура прислівникових еквівалентів слова оприявнила взаємодію цих одиниць із власне-прислівниками, з одного боку, та з дієсловами, прикметниками, іменниками й числівниками, від яких здебільшого й походять власне-прислівники, з іншого боку. Окремий аспект дослідження внутрішньої організації прислівникових еквівалентів слова стосується виявлення семантичних опозицій, у які вступають ці одиниці за допомогою інтегральних і диференційних сем. З’ясовано, що прислівникові еквіваленти слова можуть перебувати в опозиціях тотожності, еквіполентних і привативних опозиціях. Переважна більшість одиниць формує еквіполентну опозицію. Сама можливість побудови семантичного поля прислівникових еквівалентів слова, поділу цього поля на розгалужені зони, а також простежувані семантичні опозиційні відношення між досліджуваними одиницями підтверджують їхній системний статус у сучасній українській мові. У п’ятому розділі проаналізовано варіанти прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови, серед яких фонетичні, акцентні, морфологічні, дериваційні, лексико-семантичні та експресивно-стилістичні. Фонетичне варіювання прислівникових еквівалентів слова передусім зумовлене законами милозвучності української мови. Акцентне варіювання відтворює загальну властивість подвійного наголошення деяких іменникових елементів, що входять до складу прислівникових еквівалентів слова. Різні граматичні показники числа й відмінка іменникового елемента прислівникового еквівалента слова сприяють появі морфологічних варіантів, а різні афіксальні морфеми – дериваційних варіантів. Виявлені лексико-семантичні варіанти відображають контекстуальні синонімічні відношення між прислівниковими еквівалентами слова. Одиниці з різним стилістичним навантаженням формують експресивно-стилістичні варіанти. Окремий аспект дослідження присвячено функційно-стильовій реалізації прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови, що поступово відображено в другому, четвертому й п’ятому розділах. У додатках представлено порівняльну таблицю спільних і відмінних ознак еквівалента слова, слова, словосполучення та фразеологізму (додаток Б); фрагменти ядерної та приядерної зон семантичного поля прислівникових еквівалентів слова (додаток В); розширений перелік зафіксованих варіантів прислівникових еквівалентів слова (додаток Г); перелік усіх одиниць дослідження, критерії їх виокремлення та форми, з якими співвідносяться деякі прислівникові еквіваленти слова (додаток Д); стильово-контекстну реалізацію прислівникових еквівалентів слова в сучасній українській мові (додаток Е). Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виявленні й описі прислівникових еквівалентів слова (більше 900 одиниць) української мови новітнього періоду на матеріалі опублікованих протягом 2010–2023 років оригінальних і перекладних текстів шести функційних стилів (конфесійного, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного й художнього), що дозволило значно поповнити корпус еквівалентів слова новими одиницями. Уперше запропоновано ідентифікаційні критерії прислівникових еквівалентів слова, досліджено й представлено варіанти цих одиниць. Простежено, що прислівниковими еквівалентами слова рівномірно послуговуються в більшості функційних стилів, окрім офіційно-ділового. Практичне значення розвідки виявляється в можливості застосувати отримані результати в лексикографічній, науковій та науково-методичній діяльності. Зокрема результати дослідження допоможуть укладачам словників поглибити уявлення про еквіваленти слова, чіткіше розподіляти лексичні одиниці за визначеними параметрами до відповідних груп (стійких сполучень слів, еквівалентів слова, фразеологізмів тощо). Водночас корпус прислівникових еквівалентів слова, представлений у додатку Е, може бути залучений до тлумачних, перекладних тощо словників. Методика, застосована в дослідженні, може бути використана для вивчення інших перехідних явищ мовної системи, передусім еквівалентів слова, співвідносних із прикметниками. Окрім того, практичні аспекти, порушені в пропонованому дослідженні, можуть бути корисними в розбудові штучного інтелекту, зокрема під час написання програм для опрацювання мовного матеріалу. Перспективи подальших досліджень убачаємо в кількох напрямах, а саме: 1) системний аналіз іменникових елементів, що беруть участь у творенні прислівникових еквівалентів слова, зокрема з позиції граматичної категорії конкретності / абстрактності; 2) вивчення синтаксичного функціювання прислівникових еквівалентів слова на рівні речення, а також визначення критеріїв для розмежування синтаксеми як одиниці синтаксичного рівня мовної системи та еквівалентів слова як одиниць лексичного рівня; 3) глибше простеження стилістичної маркованості прислівникових еквівалентів слова та функціювання їх у найрізноманітніших жанрах функційних стилів української мови; 4) удосконалення принципів виявлення прислівникових еквівалентів слова, зосібна за допомогою автоматизованих систем; 5) укладання словника прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови.
  • Item
    Українська допоміжна поліція міста Києва: формування, склад, діяльність (1941–1945) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2024) Ситник, Данііл; Шліхта, Наталія
    У дисертації досліджено формування, особовий склад та діяльність української допоміжної поліції міста Києва впродовж 1941–1945 років. Німецька окупаційна політика часів Другої світової війни багато в чому характеризувалася конфліктами ідеологічних уявлень і прагматичних розрахунків. Залучення до співпраці місцевого населення Радянського Союзу у військово-поліцейській сфері є найбільш показовим прикладом такого конфлікту, коли внаслідок браку людських ресурсів нацисти погодились оголосити набір на службу в поліцію представників "неповноцінних" (з расово-політичної точки зору нацистів) народів. Дисертацію присвячено саме цим місцевим службовцям, які мали різне етнічне, соціально-економічне походження, політичні уподобання; залучалися до різних репресивно-каральних і правоохоронних завдань. Заявлена проблематика дисертаційного дослідження вже давно вийшла за межі суто наукових зацікавлень. Значна публічна увага фокусується довкола питань, пов’язаних із нацистською окупацією – передусім, співучастю місцевого населення Української РСР (а також Радянського Союзу загалом) в масовому насильстві над євреями та іншими, переслідуваними німецькою окупаційною владою, категоріями населення (радянськими активістами, ромами, людьми з психічними розладами тощо). Такі ж, переважно дискусійні та гострі, аспекти життя під нацистською окупацією, зокрема, явища колаборації наразі піднімають зарубіжні та українські дослідники (як і радянські та діаспорні раніше), а їхнє висвітлення нерідко супроводжується надмірною суб’єктивізацією (замовчуванням або інструменталізацією складних сторінок історії). Таким чином, наявна історіографія демонструє значну фрагментарність в розробці заявленої проблематики. Представлена дисертація є комплексним дослідженням історії окремої спільноти колаборантів – української допоміжної поліції міста Києва. До фокусу роботи потрапила низка питань. Перш за все, це питання передумов до створення української поліції, яке включає аналіз ситуації в окупованій нацистами Європі та міжвоєнному СРСР. У дисертації висвітлюється безпосередня організація української поліції як частини апарату СС і поліції: початковий етап формування, вибудовування структури та перший набір, які відбувалися під керівництвом українських націоналістів та ветеранів Української революції 1917–1921 років. Пізніша реорганізація поліції на німецький лад спричинила її поділ на низку підрозділів, серед яких в дослідженні йдеться про три найбільш залучені до репресивно-каральної діяльності окупаційної влади: Українська охоронна поліція (патрульно-постова), Українська поліція безпеки (кримінальна й політична поліція) та "закриті (воєнізовані) частини" поліції. Спираючись передусім на джерельну базу, як-от радянські судово-слідчі документи післявоєнного періоду та матеріали внутрішнього діловодства німецьких та допоміжних окупаційних органів влади, у дисертації досліджено колективний портрет рядового та командного складу складу трьох підрозділів української поліції в Києві. Висвітлено соціально-економічні, етнічні, політичні подібності та відмінності між службовцями цих підрозділів. Поліцейські кожного з останніх мали певне службове спрямування: від охорони об’єктів, до допитів євреїв або виїздів на антипартизанські операції. Тож у дослідженні йдеться не лише про міських службовців, але й бійців воєнізованих загонів, що діяли далеко за межами Києва. Фокусуючись саме на спільноті, вагому частину дослідження присвячено висвітленню долі поліцейських після масової евакуації з Києва, що відбулася 15 жовтня 1943 року. Хронологічні межі дисертації обмежуються капітуляцією Німеччини 8 травня 1945 року, однак у досліджені прослідковано подальші обставини із життя колишніх поліцейських: судові процеси в СРСР над однією частиною та еміграцію і переховування тих, кому вдалося втекти від правосуддя. Крім того, кожен підрозділ мав власне німецьке та місцеве керівництво, а також кадрову політику. Особливостям цієї політики та колективним портретам рядового і командного складу різних підрозділів поліції присвячено значну частину роботи. Дисертаційне дослідження здійснено із використанням широкої вибірки джерел, передусім неопублікованих архівно-кримінальних справ на колишніх колаборантів. Довгий час ці джерела залишалися закритими для дослідників, оскільки зберігалися в галузевих архівних установах комуністичних спецслужб. У процесі декомунзації, вони були остаточно розсекречені у 2015 році Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917– 1991 років". Робота з джерелами відбувалася із урахуванням загальноісторичних, міждисциплінарних та спеціально-історичних методів, що ґрунтуються передусім на методологічних засадах студій Голокосту, що досліджують винуватців масових злочинів. Ключовим для дисертаційної роботи також є просопографічний аналіз. Використання просопографічного аналізу дозволило зафіксувати не лише очевидні відмінності між попередніми біографіями поліцейських, але й продемонструвати точки перетину між ними. Йдеться про ознаки належності до професійної спільноти – колективу, з його правилами, обов’язками й певним місцем в соціальній ієрархії часів німецької окупації. Ба більше, послуговуючись розмаїтим спектром мотивів (ідеологічними, прагматичними, виживальницькими тощо), маючи неоднорідне соціально-економічне та етнічне походження, різні політичні погляди (націоналістичні, комуністичні) та займаючи різні посади в робочій ієрархії (рядовий, офіцерський та комендантський склад), поліцейські часто демонстрували однаковий рівень інтегрованість до апарату СС і поліції. Кожен з них був частиною єдиного «професійного» організму, який базувався на насильницьких практиках проти політичних ворогів Третього Райху. Виконуючи накази або виявляючи ініціативу, місцеві поліцейські долучалися до насилля, яке стало ключовою рисою їхньої спільноти. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі формування, особового складу та діяльності української допоміжної поліції міста Києва. Крім того, користуючись до того неопрацьованими архівно-кримінальними справами та іншими джерелами, до наукового обігу було введено значний масив біографічних відомостей поліцейських. Завдяки просопографічному аналізу вдалося укласти джерельний питальник, який розкриває колективний портрет службовців. Для подальшого наукового опрацювання, результати аналізу розміщено в Додатках до дисертації. Крім того, багато імен командирів української поліції (відомих українських націоналістів, ветеранів Армії УНР та менш відомих радянських комуністів) згадується в історіографії проблематики вперше, що у подальшому дозволить іншим науковцям ретельніше дослідити біографії цих осіб. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані під час підготовки досліджень з історії Другої світової війни, масового насилля, історії геноцидів (зокрема, Голокосту), та комплексних розвідок, присвячених явищу колаборації. Їх також можна використати у навчальній (під час підготовки навчально-методичних посібників) та державній (під час підготовки заходів з публічної історії, аналітичних записок тощо) роботі. Подальший всебічний розвиток досліджень явища колаборації допоможе пролити світло на низку дискусійних питань і створити сприятливі умови для розширення в Україні історичної пам’яті стосовно складних сторінок історії.
  • Item
    Legal interpretation of professional sport as a prerequisite for defining the theoretical foundations of its legal regulations
    (2023) Demianiuk, Stanislav
    This article focuses on the interpretation of the terms “sport” and “professional sport”. It is emphasized that proper interpretation of such notions is important to promote clarity and precision in delineating the scope of professional sport and analyzing laws and regulations applicable to this sphere. The author's consolidation of the creative interpretations reveals that “professional sport” embodies a complex network of profit-based social relations, intricately tied to a publicly engaging performance executed by paid full-time athletes. This performance is governed by a set of rules, principles, and approaches established and controlled by specialized entities and institutions. The article concludes that this understanding can further serve as the groundwork for further research and analysis aiming to substantiate the underlying theoretical foundations of legal regulation in professional sport.
  • Item
    Відеоконференція поза межами приміщення суду як інструмент забезпечення ефективності цивільного процесу в умовах воєнного стану
    (2024) Брич, Ярослав
    Інструмент відеоконференції з приміщення іншого суду запроваджено у цивільному процесі України ще з 2012 р. Водночас у 2020 р. з метою запобігти поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) вже передбачено можливість участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів . По суті, саме екстраординарна ситуація пандемії підштовхнула законодавця до впровадження інструменту, вимога щодо якого вже давно була актуальною з огляду на досягнутий технологічний прогрес і який значно підвищив ефективність цивільного процесу. Найбільшого поширення отримав сервіс відеоконференцзв’язку EasyCon.
  • Item
    Реформа правового регулювання професійного спорту: передумови та виклики
    (2024) Дем’янюк, Станіслав
    Розмови про реформування спорту загалом тривають достатньо давно. Це не дивно, оскільки основний нормативно-правовий акт у сфері спорту — Закон України "Про фізичну культуру і спорт" — було ухвалено у далекому 1993 році 6, відтоді він не зазнав жодних кардинальних змін у частині регулювання спорту як соціального явища . Навіть затвердження в 2004 р. Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, в якій було здійснено спробу адаптувати систему українського спорту до світових реалій (через створення пірамідальних спортивних систем, залучення людей до масового спорту, фінансування окремих спортивних напрямів із допомогою професійного спорту) , не привело до жодних якісних покращень у нормативно-правовому регулюванні спорту. Додатково до цього бачимо, що законодавство в частині професійного спорту базується на досвіді країн із пострадянської орбіти . Тож обставини такі, що останні 20 років нормативно-правове регулювання професійного спорту перебуває у глибокому занепаді.
  • Item
    До проблеми правового регулювання зелених облігацій в Україні
    (2024) Оленюк, Андрій
    Із наближенням другої річниці повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України особливої актуальності набуває питання необхідності забезпечення фінансування відновлення об’єктів енергетичної, транспортної, житлової та соціальної інфраструктури України. Зокрема, тільки за результатами першого року агресії оцінка вартості потреб на відновлення України становить 411 мільярдів доларів США. Можна тільки припустити, що оновлена вартість потреб на відновлення станом на дату другої річниці агресії буде істотно вищою. Разом з цим, очевидно, що залучення такого обсягу фінансування в економіку України вимагатиме розширення можливостей доступу до джерел фінансування для юридичних осіб публічного та приватного права (емітентів), зокрема через застосування новітніх фінансових інструментів, наприклад зелених облігацій.
  • Item
    Використання віртуальних активів як засобу обміну: підходи вітчизняних законотворців
    (2024) Савченко, Єгор
    Із моменту ухвалення парламентарями Закону України "Про віртуальні активи" від 17.02.2022 р. № 2074-IX (далі- Закон № 2074-IX) 1 та його подальшої публікації в офіційних виданнях у березні 2022 р., між науковцями, юристами-практиками та власниками віртуальних активів не вщухають дискусії стосовно того, в який спосіб можуть та в який спосіб мають використовувати віртуальні активи в цивільно-правовому обороті. У зв’язку з підготовкою нового законопроєкту щодо регулювання ринку віртуальних активів, його розробникам слід звернути увагу на проблематику використання віртуальних активів як предмета договору міни та забезпечити належне врегулювання вказаного питання на законодавчому рівні.
  • Item
    Механізми захисту прав міноритарних акціонерів в умовах війни
    (2024) Стеценко, Микола
    Ситуація війни та воєнного стану в аспекті захисту прав міноритаріїв ще раз доводить, що наявність корпоративного договору дає додаткові можливості захисту прав міноритарних акціонерів. Отже, використання корпоративного договору варто поширювати у майбутньому.
  • Item
    Про підхід до формування дворівневої моделі "стан–імовірність дії" на основі попарних порівнянь та методу аналізу ієрархій
    (2023) Олецький, Олексій; Франчук, Іван; Гуминський, Віктор
    У рамках підходу до моделювання процесів, пов’язаних із недетермінованим прийняттям рішень на основі моделі "стан–імовірність дії", запропоновано підхід до побудови матриць "стан–імовірність дії", що базується на попарних порівняннях. Розглянуто вибір між двома альтернативами на основі розгляду багатьох критеріїв, які можуть суперечити один одному. Показано зв’язок із добре відомою дворівневою схемою методу аналізу ієрархій. Наведено ілюстративний приклад, на якому показано як ситуацію рівноваги альтернатив, так і можливість відходу від рівноваги за рахунок зміни матриць попарних порівнянь.
  • Item
    Застосування методів машинного навчання для класифікації супутникових зображень: огляд літератури та ключових фреймворків
    (2023) Царинюк, Олександр
    У розвитку цифрових технологій і космічної галузі значущу роль відведено ефективному аналізу супутникових зображень. У цій статті докладно розглянуто методи машинного навчання, які застосовують для класифікації таких зображень, а також для вивчення ключових інструментів і фреймворків, які активно використовують у цьому напрямі. В основі дослідження — аналіз сучасних підходів до класифікації, зокрема за допомогою глибоких нейронних мереж. Окремий розділ присвячено популярним фреймворкам, як-от PyTorch, TensorFlow тощо, їхнім особливостям під час роботи з геоданими. Для об’єктивності подано літературний огляд відомих досліджень і робіт, що вплинули на розвиток цієї галузі.
  • Item
    Правове регулювання інструментів передачі активів і зобов'язань при виведенні неплатоспроможних банків з ринку : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2024) Ященко, Катерина; Посполітак, Володимир
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 "Право" (08 – Право). – Національний університет !Києво-Могилянська академія", Київ, 2024. Дисертація присвячена комплексному дослідженню правового регулювання інструментів передачі активів та зобов’язань при виведенні неплатоспроможних банків з ринку і є вкладом до сучасної наукової дискусії, покликаної вдосконалити підходи до банківського антикризового законодавства. У дисертації охарактеризовано становлення, теперішній стан та тенденції подальшого розвитку правового регулювання виведення неплатоспроможних банків з ринку у світі. Досліджено наукові джерела, рекомендації Базельського комітету, Ради фінансової стабільності, Міжнародної асоціації страхування депозитів, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, а також законодавство та практику його застосування у трьох юрисдикціях – США, що має єдиний режим для виведення неплатоспроможних банків з ринку ("singletrack regime"), Європейського Союзу, що має подвійний режим – спеціальний режим для випадків, коли виведення певного банку розглядається як публічний інтерес, і законодавство про банкрутство юридичних осіб у інших випадках ("dual-track regime"), та України, що має єдиний режим, однак відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, взяла на себе зобов’язання імплементувати законодавство Європейського Союзу. Проаналізовано повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відповідності найкращим міжнародним практикам. Визначено прогалини і сформульовано пропозиції щодо їх усунення, зокрема запропоновано передбачити в українському законодавстві право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснювати поєднання різних інструментів виведення банків, виходячи з конкретної ситуації. На основі міжнародного досвіду розглянуто всю систему інструментів виведення неплатоспроможних банків з ринку, з якої виокремлено ті інструменти, які передбачають передачу активів і зобов’язань неплатоспроможного банку, а саме інструмент передачі активів та зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку, інструмент перехідного банку та інструмент відокремлення активів (компанія з управління активами), а також досліджено принципи застосування інструментів в світі та Україні. Досліджено практику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб застосування інструментів виведення неплатоспроможних банків з 2012 року, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб був наділений повноваженнями щодо виведення неплатоспроможних банків із ринку, по 2023 роки. Встановлено, що інструменти, інші ніж ліквідація застосовувалися лише у десяти випадках, а також встановлено причини такого вибору. Досліджено концепцію та практику застосування інструменту передачі активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку. При цьому розглянуто поняття інструменту, умови та мету його застосування, повноваження, якими повинен бути наділений орган врегулювання для застосування цього інструменту, а також порядок визначення активів та зобов’язань, що передаються, а також види інструменту передачі активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку залежно від активів та зобов’язань, що передаються, (такі як базова передача, передача з портфелем кредитних договорів, передача всієї діяльності) та залежно від рішень, що зменшують ризики для приймаючого банку (передача з опціоном «пут» на деякі з активів, передача з пулом активів, передача з розподілом збитків). Крім того, розглянуто вимоги до приймаючого банку, а також переваги та недоліки інструменту. Автор дійшов висновку, що ефективні правові режими повинні передбачати інструмент передачі активів та зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку для всіх банків, а не лише тих, виведення яких розглядається як публічний інтерес. Досліджено порядок надання фінансової підтримки приймаючому банку, включаючи фінансування за рахунок внутрішніх ресурсів банку, зовнішнє фінансування, а також забезпечення додаткових варіантів фінансування у кризових випадках. Зроблено висновок, що ефективні правові режими повинні передбачати право страховиків депозитів надавати обмежену фінансову підтримку при застосуванні інструменту передачі активів та зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку. Особлива увага на альтернативні форми надання підтримки, такі як договори про розподіл збитків, ефективність яких доведена практикою. Розглянуто особливості порядку застосування інструменту передачі активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку, включаючи такі етапи, як підготовка, експертиза фінансово-господарської діяльності органом врегулювання, оголошення конкурсу і маркетинг, експертиза фінансово-господарської діяльності потенційними покупцями, проведення конкурсу, оголошення переможця конкурсу і підписання договору. Виявлено основні принципи, які повинен відповідати порядок застосування інструменту передачі активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку. Вказано на необхідність забезпечення потенційним покупцям достатнього часу та інформації про активи та зобов’язання, щоб дозволити провести оцінку ризиків та сформувати пропозицію для участі у конкурсі на виведення неплатоспроможного банку з ринку. Досліджено концепцію та практику застосування інструменту перехідного банку, включаючи поняття інструменту, мету та умови його застосування, повноваження, якими повинен бути наділений орган врегулювання для застосування інструменту, вимоги до перехідного банку, структури власності та капіталізації, а також переваги та недоліки інструменту перехідного банку. Автор дійшов висновку, що незважаючи на загальний підхід, який полягає в тому, що інструмент перехідного банку повинен застосовуватися до складних випадків (переважно системно важливих банків), цей інструмент може застосовуватися також до малих і середніх банків, що доводить успішна практика його застосування. При цьому ефективні правові режими повинні забезпечувати, щоб використання перехідного банку відповідало цілям процедури і принципам вибору інструментів виведення неплатоспроможних банків з ринку. Розглянуто особливості створення перехідного банку, корпоративного управління в перехідному банку, особливості його діяльності та припинення. При цьому вказано на необхідність забезпечення спрощеного порядку створення та авторизації перехідного банку, збереження органом управління контролю за перехідним банком, виключаючи повноваження щодо затвердження установчих документів, призначення або затвердження і звільнення керівників перехідного банку, визначення їхньої винагороди, схвалювати стратегію і профіль ризику перехідного банку. Автор дійшов висновку, що ефективні правові режими повинні передбачати всі такі підстави припинення перехідного банку як приєднання (злиття) перехідного банку до іншого банку, продаж більшості акцій перехідного банку третій особі, набуття третьою особою всіх або майже всіх активів та зобов’язань перехідного банку, ліквідація всіх активів з виконанням всіх зобов’язань перехідного банку та ліквідація у разі спливу строку, на який був створений перехідний банк. Досліджено концепцію та практику застосування інструменту відокремлення активів, включаючи поняття інструменту, мету та умови його застосування, повноваження, якими повинен бути наділений орган врегулювання для застосування інструменту, переваги і недоліки інструменту, а також альтернативні підходи у юрисдикціях, де не використовується інструмент відокремлення активів. Встановлено, що інструмент застосовується у випадку системних криз. При цьому такий інструмент може застосовуватися лише разом з іншими інструментами виведення неплатоспроможних банків з ринку. Розглянуто підходи щодо визначення предмету діяльності компанії з управління активами, особливості створення компанії з управління активами, структури власності компанії з управління активами, корпоративного управління в такій компанії та особливості її припинення. У випадках, коли правовий режим передбачає інструмент відокремлення активів, необхідно забезпечити, щоб компанія з управління активами мала чітко визначений вузький предмет діяльності і створювалася на визначений строк із гарантіями операційної незалежності та дотриманням принципів якісного і прозорого управління. Проведене дослідження узагальнило і доповнило теоретичні підходи щодо характеристик і особливостей регулювання інструментів передачі активів та зобов’язань, які необхідно враховувати при розробці і вдосконаленні законодавства про виведенні неплатоспроможних банків. У висновках до розділів, а також у висновку до дисертації автором запропоновано детальні рекомендації щодо розвитку законодавства України. Результати дисертаційного дослідження високо оцінені Департаментом розвитку ринку капіталів та фінансового ринку Європейського банку реконструкції та розвитку і враховані при підготовці програми його діяльності. Пропозиції та рекомендації використовувалися при наданні технічної допомоги із розвитку законодавства у країнах діяльності Європейського банку реконструкції та розвитку.
  • Item
    Феномен амбівалентності в підлітковому віці
    (Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023) Гончаренко, Евеліна
    Тези доповіді на Науково-практичній конференції "Особистість у просторі проблем ХХІ століття", 25 травня 2023 року, Київ, Україна.
  • Item
    Дисонанси та консонанси продуктивної діяльності
    (Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023) Гордієнко, Арсеній
    Тези доповіді на Науково-практичній конференції "Особистість у просторі проблем ХХІ століття", 25 травня 2023 року, Київ, Україна.
  • Item
    Психологічні чинники політично обумовлених сімейних конфліктів
    (Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023) Сікілінда, Катерина
    Тези доповіді на Науково-практичній конференції "Особистість у просторі проблем ХХІ століття", 25 травня 2023 року, Київ, Україна.
  • Item
    Кримінальна відповідальність за злочини, пов'язані зі злочинним впливом : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2024) Нікітін, Артем; Хавронюк, Микола
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 08 "Право" за спеціальністю 081 "Право". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2024. Узагальнений короткий виклад основного змісту дисертації. Дисертація спрямована на вирішення наукового та практичного завдання пошуку оптимальної моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом. В ній вперше комплексно проаналізовано ґенезу, сутність, відповідність міжнародним стандартам положень чинного Кримінального кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за вказані злочини, встановлено необхідність реформування та запропоновано комплексні зміни до зазначених актів. У Розділі 1 "Загальні аспекти кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом" досліджено ґенезу становлення кримінальної відповідальності в Україні за вказані злочини, підстави та приводи криміналізації діянь в цілому та діянь, пов’язаних зі злочинним впливом зокрема, зарубіжний досвід встановлення кримінальної відповідальності за подібні злочини. Встановлено, що хоча сам термін "злочинний вплив" з’явився у Кримінальному кодексі України лише у 2020 році, це явище не є новим для кримінального права України, оскільки попередні кримінальні закони передбачали відповідальність за діяння, які є його окремими проявами, або визначали кримінально-правовий статус осіб, які є його суб’єктами. З’ясовано, що щонайменше приводи криміналізації діянь, пов’язаних зі злочинним впливом і закріплених вперше в чинному Кримінальному кодексі України у 2020 році, не були дотримані законодавцем. В результаті аналізу кримінальних законів окремих зарубіжних держав встановлено, що вони не містять концепції злочинного впливу як вона передбачена в чинному Кримінальному кодексі України. Водночас, кримінальні закони Італійської Республіки та Китайської Народної Республіки передбачають кримінальну відповідальність за створення, керівництво мафіозними організаціями/злочинними синдикатами, які здійснюють контроль над певною територією або сферою життя, що є досить подібним до злочинного впливу у його визначенні Кримінальним кодексом України. Подібні норми також містяться і у законі RICO Сполучених Штатів Америки. У Розділі 2 "Кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, за Кримінальним кодексом України", досліджено визначення ключових понять – "злочинний вплив" та "особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу", об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом (ст. 255, 255-1, 255-2 та 255-3 Кримінального кодексу України), заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які їх вчинили, а також практику застосування положень цих статей судами. Встановлено, що вказані визначення містять недоліки, які не дозволяють сформулювати чітко розуміння визначуваних ними термінів. Об’єктивна сторона злочинів, в описі яких вживаються ці терміни (в першу чергу умисне встановлення, поширення злочинного впливу у суспільстві), залишається невизначеною, судова практика цю проблему також не вирішила. Зроблено висновок, що відповідні терміни, їх визначення, окремі злочини, в описі яких вони вживаються, мають бути видалені з тексту кримінального закону. Більш конкретні прояви злочинного впливу у вигляді створення, керівництва організованою групою, участь у ній можливо визначити у якості кримінально-караних діянь в новій редакції ст. 255-1 Кримінального кодексу України, тому також запропоновано викласти ст. 255 та ст. 255-2 Кримінального кодексу України у нових редакціях, а ст. 255-3 видалити з його тексту. З’ясовано, що суб’єкти вказаних злочинів окрім загальних ознак характеризується наявністю авторитету та інших якостей, які дозволяють керувати різного роду злочинними спільнотами. Попри виділення кримінальним законом та судовою практикою окремих категорій суб’єктів злочинного впливу ("вор в законі", "смотрящий за зоною" і т. д.), єдиного підходу до їх визначення не сформовано. Суб’єктивна сторона вказаних злочинів характеризується прямим заздалегідь обдуманим умислом. Незважаючи на передбачені досить суворі санкції у відповідних статтях Кримінального кодексу України, серед заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили вказані злочини, переважають заохочувальні (звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначення покарання нижче від найнижчої межі) внаслідок широкого застосування угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях. У Розділі 3 "Перспективи кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом", досліджено норми Кримінального кодексу України, що встановлюють кримінальну відповідальність за вказані злочини, на їх відповідність вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Проаналізовано положення проєкту нового Кримінального кодексу України, розробленого Робочою групою з питань розвитку кримінального права, які передбачають кримінальну відповідальність за ці злочини. Встановлено, що з великою долею вірогідності визначення злочинного впливу, особи, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, положення статей Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини, в яких ці терміни є ознакою об’єктивної сторони, можуть бути визнані такими, що не відповідають вимогам Конвенції до якості кримінального закону. Положення проєкту нового Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, також потребують доопрацювання. Запропоновано внесення конкретних змін до проєкту в цій частині. Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: Вперше: здійснено класифікацію злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, на ті, що пов’язані з функціонуванням злочинних організацій, та ті, що з ними не пов’язані; встановлено відповідність злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, що стосуються функціонування злочинних організацій, підставам та приводам криміналізації діянь і невідповідність злочинів, що не пов’язані з їх функціонуванням, щонайменше приводам криміналізації діянь; наведено перелік дій, які розглядаються судовою практикою у відповідних кримінальних провадженнях як умисне встановлення, поширення в суспільстві злочинного впливу. Доведено непослідовність, неузгодженість такої практики, порушення нею принципу non bis in idem; встановлено відсутність узгодженої судової практики у відповідних кримінальних провадженнях при визначенні ознак суб’єкта злочинів умисного встановлення, поширення в суспільстві злочинного впливу; обґрунтовано невідповідність положень Кримінального кодексу України, що передбачають визначення понять «злочинний вплив» та "особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу", вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини до якості кримінального закону, що має наслідком аналогічну невідповідність положень Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, в описі яких вживаються вказані поняття; зроблено висновок про необхідність передбачити у чинному Кримінальному кодексі України з урахуванням вимог актів Європейського Союзу кримінальну відповідальність за створення, керівництво організованою групою, як конкретний прояв злочинного впливу, участь у ній, а також організацію та участь у злочинному зібранні представників таких груп; обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності у Кримінальному кодексі України за організацію або участь у злочинному зібранні представників злочинних організацій саме для осіб, які не є їх членами; визначено невідповідність актам Європейського Союзу підстав застосування та переліку заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи за вчинення її уповноваженою особою від імені та в її інтересах злочинів, передбачених ст. 255 Кримінального кодексу України, зроблено висновок про необхідність внесення відповідних змін до Розділу XIV-I Загальної частини Кримінального кодексу України в процесі адаптації українського законодавства до acquis communautaire Європейського Союзу; зроблено висновок про необхідність удосконалення положень проєкту нового Кримінального кодексу України в частині, що стосується кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, запропоновано зміни до нього у зв’язку із цим. Удосконалено: розуміння ознак структурної частини злочинної організації; розуміння конкретних проявів злочинного впливу – створення, керівництво злочинною організацією, організованою групою, організації злочинного зібрання представників злочинних організацій та організованих груп; систему санкцій, передбачених за вчинення злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, підстави спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за злочини участі у злочинній організації та злочинному зібранні представників злочинних організацій; моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, передбачені чинним Кримінальним кодексом України та проєктом нового Кримінального кодексу України. Отримали подальший розвиток: доцільність встановлення кримінальної відповідальності за конкретні прояви злочинного впливу та позиції щодо неможливості встановлення кримінальної відповідальності за неконкретизовані форми негативного впливу особи на інших осіб; позиція щодо невдалого визначення злочинної спільноти у статті 255 Кримінального кодексу України і злочинів створення та керівництва нею; розуміння змісту вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо якості кримінального закону; пропозиції щодо встановлення кваліфікуючих ознак у статтях кримінального закону, які передбачають кримінальну відповідальність за конкретні прояви злочинного впливу. Практичне значення отриманих результатів. Положення та висновки, викладені в дисертації, сприяють збагаченню науки кримінального права, кримінології, правозастосовної практики. Вони можуть бути використані у: – нормотворчій діяльності – при розробці змін до Кримінального кодексу України, проєкту нового Кримінального кодексу України, а також інших актів, спрямованих на протидію організованій злочинності; правозастосовній діяльності – під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень, що стосуються злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом; науково-дослідній сфері – для поглибленого вивчення та аналізу стану організованої злочинності, проявів злочинного впливу, пошуку шляхів протидії їм; навчальному процесі – при підготовці навчально-методичних матеріалів для курсів кримінально-правового, у тому числі процесуального, кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України для удосконалення моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, розміщені у Додатках І-ІІІ. У Додатку ІV розміщено Акт впровадження результатів дослідження в діяльності Робочої групи з питань розвитку кримінального права. У Додатку V наведено список публікацій здобувача за темою дисертації. спрямування. Здобувачем сформовано орієнтовний перелік ознак структурної частини злочинної організації, запропоновано комплексні зміни до чинного Кримінального кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України для удосконалення моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, розміщені у Додатках І-ІІІ. У Додатку ІV розміщено Акт впровадження результатів дослідження в діяльності Робочої групи з питань розвитку кримінального права. У Додатку V наведено список публікацій здобувача за темою дисертації.
  • Item
    How joining the army makes intellectual sense for scholars [electronic resource]
    (2024) Greenfield, Nathan M.
    The article author publishes an interview with students and professors who left their studies and work at the ZVO and went to defend Ukraine. Mykhailo Lyakh, a PhD student in history at the National University of Kyiv-Mohyla Academy, and Volodymyr Degtyarev – Kyiv-Mohyla Business School are mentioned here.
  • Item
    Українська правова ментальність: підходи до визначення
    (2023) Іванов, Арсен
    У статті розглянуто різні підходи до визначення понять "правовий менталітет" і "правова ментальність" на основі розмежування понять "менталітет" і "ментальність". Проаналізовано шляхи й час формування правової ментальності та причини відсутності в правовій науці єдності щодо цього поняття, основною з яких є дослідження цього феномену вченими з різних галузей науки, з його галузевим розумінням. Обґрунтовано існування поняття української правової ментальності як окремого групового феномену з тривалим часом формування, а також надано власне визначення цього поняття. Викладено авторський погляд на різницю між правосвідомістю та правовою ментальністю. У висновку арґументовано необхідність урахування в законотворчій діяльності типових підсвідомих реакцій на право у великих соціальних груп, щоб зменшити суспільний спротив законодавчим ініціативам і збільшити їхню ефективність. Це допоможе сформувати підґрунтя для здобуття суспільної підтримки законодавчих ініціатив.
  • Item
    Роль інституту конституційної скарги в реформуванні довічного позбавлення волі в Україні
    (2023) Карачевська, Ганна
    Досліджено значення інституту конституційної скарги для імплементації міжнародних стандартів щодо довічного позбавлення волі в національну правову систему. З моменту розроблення цих стандартів у міжнародному праві прав людини, констатації Європейським судом з прав людини недотримання Україною своїх зобов’язань щодо цього виду покарання та, врешті, перших кроків у реформуванні довічного позбавлення волі пройдено чималий шлях. Жоден інший механізм, окрім конституційної скарги, не став настільки потужним інструментом у цьому процесі. У статті окреслено ті аспекти національної моделі інституту довічного позбавлення волі, які не відповідали міжнародним стандартам, проаналізовано конституційні скарги, подані щодо цієї невідповідності, та рішення Конституційного Суду України, прийняте за наслідками їх розгляду. На думку авторки, саме воно стало рушієм подальшої реформи довічного позбавлення волі, перспективи і виклики якої також побіжно окреслено у статті.
  • Item
    Концептуальна модель групових правил звільнення від покарання у зв'язку з давністю
    (2023) Коломієць, Сергій
    Правовий субінститут звільнення від покарання у зв’язку з давністю хоча й визначений у кримінальному законодавстві, однак групові правила звільнення від покарання у зв’язку з давністю в правовій доктрині майже не досліджено. Мета цієї статті полягає у визначенні з використанням діалектичного, системного, герменевтичного, соціологічних наукових методів пізнання групових правил звільнення від покарання у зв’язку з давністю (ч. 5 ст. 74, ст. 80 КК України). З урахуванням проаналізованих підстав для звільнення особи від призначеного покарання (ч. 5 ст. 74 КК) або звільнення від відбування покарання (ст. 80 КК) у зв’язку з давністю автор сформулював власне визначення поняття давності в кримінальному праві. На підставі аналізу передумов для звільнення особи від покарання у зв’язку з давністю розроблено для ефективного правозастосування концептуальну модель групових правил звільнення від покарання у зв’язку з давністю. Також досліджено законодавчі прогалини і запропоновано шляхи вдосконалення законодавства та практики його застосування.