eKMAIR
Electronic Kyiv-Mohyla Academy Institutional Repository
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Практики державного контролю над православними громадами Києва (1968 – 1989) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Ферт, Андрій; Шліхта, Наталя
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". Національний університет "Києво-Могилянська академія". - НаУКМА, Київ, 2023. Дисертація присвячена дослідженню практик державного контролю над громадами Російської Православної Церкви у Києві у пізньорадянський час (1968 - 1989 рр.). Релігія бачилася радянськими ідеологами як "пережиток старого ладу", що з плином часу і поступом суспільства мав неминуче зникнути. У різні періоди радянської історії партійно-державний апарат намагався пришвидшити процес "відмирання релігії" за допомогою репресій, масового закриття храмів та пропаганди атеїзму. Однак згодом партійно-радянська верхівка дійшла висновку, що релігію можна використати на свою користь як для забезпечення стабільності влади у деяких регіонах, так і для просування радянських наративів на міжнародній арені. Особливо помічною у цьому для СРСР була Російська Православна Церква (РПЦ). Після завершення Другої світової війни саме вона мала допомогти уряду радянської України "радянізувати" західні області, де були потужні позиції Греко- Католицької Церкви, та пропагувати радянське бачення миру та міжнародного співробітництва у часи Холодної війни. Існує розлога історіографія про становище Православної Церкви у Радянському Союзі. Переважно йдеться про дослідження взаємин між релігійними інституціями та державною владою чи про адаптацію практикованої побожності до радянської секуляризації. Дослідників передусім цікавлять взаємини між вищими ієрархами РПЦ і керівництвом СРСР та союзних республік, водночас локальний вимір таких взаємин усе ще залишається недостатньо дослідженим. Ба більше, у наявній історіографії йдеться передовсім про періоди сталінізму та хрущовської антирелігійної кампанії (1954, 1957-1964), тоді як відносно спокійний період "застою" лише починає привертати увагу істориків. Тому у цій дисертації зроблено фокус на локальних особливостях державно- церковних взаємин у пізньорадянський час. Ці особливості досліджено на прикладі Києва з низки причин. У Києві знаходився осідок Київського митрополита, що був екзархом - намісником - Патріарха Московського для всієї України. У другій половині 1960-х років роль екзарха помітно зросла через активізацію греко- католиків у західних областях УРСР. Відповідно зріс і статус митрополичої столиці: Київ почали регулярно відвідувати численні релігійні делегації з-за кордону, а у резиденції екзарха відбувалися важливі для РПЦ міжнародні події. Крім того, у цей час Київ перетворився на туристичну принаду як для туристів з інших регіонів СРСР, так і з-за кордону. Усе це сприяло особливій видимості православних громад міста і впливало на характер державно-церковних взаємин на місцевому рівні. Спираючись на широку джерельну базу, зокрема на архівні матеріали, джерела усної історії і низку опублікованих свідчень, у дисертації досліджено специфіку роботи місцевих партійно-радянських органів влади, що контролювали діяльність православних громад міста. Передусім йдеться про уповноваженого Ради у справах релігій - посадовця, який відповідав за впровадження державної політики стосовно релігійних організацій, та районні комісії зі «сприяння дотриманню законодавства про релігійні культи» - квазігромадські об’єднання "місцевого активу", що підпорядковувалися виконавчим комітетам районних рад депутатів і мали допомогти уповноваженому Ради у його роботі. За допомогою загальнонаукових та спеціальних історичних методів, що ґрунтуються на підходах історичної антропології, зокрема "історії знизу" та локальної історії, у цьому тексті проаналізовано практики державного контролю над Церквою та "стратегії виживання" православних громад у межах упроваджуваної на місцях політики.
На основі джерел було проаналізовано кадрову політику стосовно осіб, залучених до системи контролю над православними громадами Києва. Зокрема, вперше в історіографії було створено колективний портрет комісій сприяння, а також розглянуто практики їхньої повсякденної роботи. Внаслідок чого вдалося показати, що найбільш активні члени комісій та деякі уповноважені Ради на місцях були переконані, що під покладеним на них завданням з контролю за "дотриманням законодавства про релігійні культи" малося на увазі зменшення "впливу церковників" на містян. Відтак вони брали активну участь в атеїстичній пропаганді. Ба більше, головним завданням для себе вони визначали "зниження рівня релігійної обрядності", що вимагало ведення атеїстичної "виховної роботи". Члени комісій, якщо й не проводили атеїстичні лекції, то принаймні намагалися контролювати атеїстичні заходи на заводах, підприємствах та в школах своїх районів. Для радянських ідеологів, особливо після хрущовської антирелігійної кампанії, стало важливим зрозуміти, чому релігія досі не зникла, попри суспільний та економічний прогрес, попри проникнення радянської ідеології у всі сфери радянського життя. Однією із причин їм бачилася так звана "модернізація релігії" або "пристосуванство" - адаптація практик і віровчення Церкви до радянської дійсності. Слід було досліджувати особливості такої "модернізації" задля вироблення ефективної атеїстичної пропаганди. Відповідно, на уповноважених Ради та комісії сприяння покладалося завдання вивчати "модернізаційні тенденції" у православ’ї, особливо причини, з яких батьки хрестять дітей у церкві, та зміст проповідей священників на богослужіннях. Водночас аналіз практик "пропрацьовування" батьків - себто пошуку та проведення виховних бесід із тими, хто хрестив свою дитину, а також прослуховування й аналізу проповідей у Києві оприявнює низку проблем, що не давали можливості місцевим чиновникам та активістам виконувати ідеологічні й пропагандистські завдання. Передусім уповноваженим та комісіям сприяння бракувало мотивованих людей, які змогли б на постійній основі шукати батьків охрещених дітей, проводити із ними бесіди, та досліджувати, чому ті звернулися до Церкви. По-друге, як уповноваженим, так і членам комісій бракувало інструкцій про те, як потрібно досліджувати проповіді. Внаслідок чого, аналіз проповідей зазвичай зводився до приблизного переказу змісту почутого членами комісій у храмах. А сама практика сприймалася ними та співробітниками апарату уповноваженого як додатковий інструмент контролю за духовенством, а не як спосіб вивчити «церковну модернізацію».
Специфіка функціонування системи державного контролю сприяла формуванню стратегій виживання православного духовенства і вірян. Деякі священики вибудовували неформальні дружні взаємини із чиновниками, інші ж використовували суперечності між різними органами влади, аби покращити становище своїх парафій. У дисертації розглянуто феномен «незаконних» ремонтних робіт у київських храмах. Надзвичайна поширеність таких порушень, як і відсутність серйозних наслідків за них для вірян і духовенства, свідчить про те, що уповноваженим та комісіям бракувало людей для нагляду за діяльністю громад, не кажучи вже про чітке бачення того, що саме слід робити із РПЦ. Ба більше, деякі представники духовенства намагалися не просто відремонтувати свої храми, а й збільшити їхню "пишноту" і таким чином "зміцнити дух віри" серед парафіян й заманіфестувати свою релігійну ідентичність. Увага майже винятково до практик інституційної Церкви, тобто до того, що відбувалося у зареєстрованих православних храмах у визначені церковним календарем дні, унеможливлювало подолання практикованої побожності на кшталт"«зборищ у лісі" Феофанії чи на квартирі стариці Аліпії Голосіївської. Крім того, члени комісій та уповноважені були вочевидь недостатньо обізнані з повсякденням підконтрольних їм громад, адже вони жодного разу "не помітили" "підпільну семінарію" Ніни Карпової, що діяла майже двадцять років у Макарівській церкві. Наукова новизна цієї дисертації полягає не лише у аналізі державно- церковних взаємин та особливостей практик державного контролю за Церквою із локальної перспективи, але й у введені до наукового обігу цілої низки нових джерел: усних свідчень та протоколів засідань комісій сприяння, що досі практично не потрапляли у поле зору дослідників. Висновки, спостереження та матеріали цієї роботи можуть бути цікавими для викладачів історії, культурної антропології, релігієзнавства та богослов’я, а також для здобувачів вищої освіти всіх рівнів, шкільних учителів та учнів, які вивчають становище релігії у Радянському Союзі, державно-церковні взаємини, радянську партійно-державну систему, пропаганду атеїзму та насильницьку секуляризацію у СРСР, зміни релігійної культури упродовж XX ст.
Радянська політика "войовничості" та формування тоталітарного режиму в Україні 1920–1930-х рр.
(2023) Юринець, Ярина
У статті здійснено аналіз особливостей періоду становлення тоталітарного режиму та ідеологічної диктатури в радянській Україні 1920–1930-х років. Однією з ключових характеристик цього етапу є постійно навʼязуваний наратив боротьби як із зовнішнім ворогом, так і на внутрішніх "фронтах". Цей наратив спрямовувався на підтримку "войовничого" запалу в суспільстві, що сприяло зміцненню основ тоталітаризму та поступовій радянізації освіти і науки. Агресивність режиму, яка досягла свого апогею у масових репресіях доби "Великого терору", утримувала і чітко фіксувала "єдино правильний" ідеологічний вектор розвитку будь-яких сфер життя, зокрема й науки, освіти та культури. Термін "войовничість" щодо процесів, характерних для України 1920–1930-х років, відображає описаний ще Томасом Гоббсом стан "війни всіх проти всіх", де межа між "своїми" та "чужими" маніпулятивно затирається. Як показано у статті, насаджуваний радянською владою етос "войовничості" щодо уявних ворогів, колишніх колег, рідних і навіть самих себе був основою інтелектуального життя зазначеної доби. Особливості цього етосу проаналізовано в контексті політик "войовничого атеїзму" та "войовничого матеріалізму", процесу радянізації наукових і освітніх установ, масових "чисток" і репресій кінця 1930-х. Запропонований підхід до аналізу особливостей українського інтелектуального середовища 1920–1930-х років крізь призму наративу "войовничості" сприяє цілісному розумінню інтелектуальних, зокрема філософських, процесів радянської доби.
Скіфські кургани Північного Приазов’я : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Деміна, Аліса; Болтрик, Юрій
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. У роботі представлено дослідження поховального обряду та ритуальних практик у курганах скіфського часу на території Північного Приазов’я. Аналіз включає 175 пам’яток та 243 поховання, до яких входять кургани споруджені скіфами, та насипи доби бронзи з впускними похованнями скіфського часу. Також, окремо розглядаються непоховальні курганні споруди: Кременівка та Якимівка (к. 7, 8). Основна увага приділена створенню каталогу пам’яток,
систематизації та кількісному аналізу архітектурних параметрів та інвентарю. Робота має на меті висвітлити послідовні етапи створення індивідуального простору поховання, пов’язаного з тілесністю та ідентичністю небіжчика, а також громадського простору тризни та вшанування пам’яті предків. Історія польових археологічних досліджень у Приазов’ї налічує понад століття. До основних її етапів належать: 1) кінець XIX ст. – початок XX ст.: роботи Імператорської археологічної комісії, передусім В. Городцова у басейні р. Кальміус та М. Веселовського біля р. Обитічна та с. Шульговка; 2) 1910 – початок 1930 років: краєзнавчі дослідження музеїв та каталогізація пам’яток
регіону; 3) середина XX ст.: початок діяльності ІА АН УРСР та видання перших узагальнюючих праць. Тоді ж відкритий перший у радянський час "царський" курган у м. Мелітополь; 4) 1970 – 1980 роки: діяльність новобудовних степових експедицій ІА АН УРСР. У цей час досліджено більше 70% відомих пам’яток та удосконалена методика роботи зі складними підземними конструкціями; 5) кінець 1980 років і дотепер: упорядкування та видання матеріалів. За географічним розташуванням та хронологією пам’яток, Приазов’я умовно поділяється на чотири регіони. Скіфські кургани у басейні р. Кальміус (18 пам’яток) починають будуватися в V ст. до н.е. і у цей час характеризуються переважанням поховань у ямах, виразним воїнським інвентарем та широким використанням кам’яних конструкцій в архітектурі курганних насипів. Пізніше, у IV ст., за винятком курганів Двогорба та Передерієва Могили, більшість поховань є впускними в кургани доби бронзи та демонструють синкретичні ознаки, ймовірно, пов’язані з впливом східних кочовиків. Пам’ятки в гирлах річок Берда, Обитічна та Корсак представлені невеликою кількістю поховань (6 пам’яток), більшість з яких є вкрай
пошкодженими. Група курганів біля р. Обитічна, досліджена М. Веселовським, ймовірно, датується не пізніше V ст. до н.е. Натомість, у другій чверті IV ст. до н.е. в цьому регіоні з’являється Бердянський курган, одна з найбагатших пам’яток Приазов’я. Найчисельніші групи курганів знаходяться на лівому березі р. Молочна (98 пам’яток). Вони концентруються передусім в її нижній течії, поблизу Молочного лиману. Саме з нього, ймовірно, діставалась морська трава, камка, яка широко використовувалась в облаштуванні поховальних споруд у регіоні. У середній течії Молочної та у верхів’ях р. Тащенак розташована низка аристократичних курганів: Кара-Тюбе, Мелітопольский, Шульговка, Тащенак. Хронологія місцевих поховань є більш строкатою: хоча більшість пам’яток датується широко IV ст. до н.е., окремі поховання належатьдо V ст. до н.е. (Високе к. 2 п. 1) та VI ст. до н.е. (Костянтинівка к. 2 п. 3). Характерною ознакою ранніх скіфських пам’яток у регіоні є впускні поховання в кургани доби бронзи. Скіфські кургани у Північному Присивашші (54 пам’ятки) розташовані, як правило, поблизу тимчасових водоймищ-подів та уздовж морського узбережжя. Хоча поховання тут, в цілому, є подібними до інших скіфських пам’яток Північно-Західного Приазов’я, вони усе ж демонструють окремі відмінності: передусім в переважанні перпендикулярної орієнтації вісей катакомб та західному/північно-західному напрямку положення небіжчиків. Хронологічно вони також у більшості випадків не виходять за межі IV ст. до н.е.
Архітектура та планіграфія підземних споруд є досить гомогенною: поховання, як правило, здійснені у катакомбах із паралельним розташуванням вісей вхідної ями і камери. Це характерно і для аристократичних курганів, хоча останнім притаманна більша кількість додаткових приміщень для зберігання поховального інвентарю. Соціальні відмінності також помітні у глибині та загальній площі споруд. Поховання у ямах переважають серед пам’яток V ст. до н.е., тоді як вже в IV ст. до н.е. вони здебільшого належать лише супровідним особам. Окрема увага приділена дослідженню поводження із тілесністю небіжчиків з огляду на антропологічні, гендерні та соціальні аспекти їх ідентичності. Аналіз вибірки поховань із антропологічними визначеннями показав, що більшість похованих були віком від 20 до 45 років, тоді як дитячі поховання у курганах є досить рідкісними. Співвідношення між чоловіками та жінками є досить рівномірним з деяким переважанням перших. Проте, помітна суттєво більша кількість поховань з "чоловічим" воїнським інвентарем, що свідчить про важливість посмертного утвердження воїнської ідентичності незалежно від статі. Похованням із "чоловічими" та "жіночими" типами інвентарю характерні також окремі відмінності у розташуванні артефактів та положенні тіла. Так, для пам’яток регіону р. Молочної західна орієнтація голови притаманна передусім жіночим та парним похованням. Схожа ситуація й з розташуванням супровідної їжі, яка найчастіше знаходиться у голові небіжчиків, а в ногах і з боків зустрічається так само, винятково у похованнях із жінками. Показово, також, що поховання із суто "жіночим" інвентарем рідко є одиничними та центральними у
кургані. Кластерний аналіз поховань за складом супровідного інвентарю показав наявність принаймні трьох основних груп, що відрізняються за соціальними та
гендерними ознаками. До кластеру 1 належить більшість периферійних та/або безінвентарних поховань. Оскільки серед них також спостерігається значна кількість пограбованих поховань, фактор неповноти скоріше за все дещо викривлює реальну ситуацію у цьому випадку. Кластер 2 складається з двох великих підкластерів розділених за гендерними ознаками. До групи 2.1 належать статусні жіночі поховання, які у свою чергу поділяються на окремі супровідні поховання у заможних курганах та непограбовані поховання амазонок. Для обидвох типів поховань характерне те чи інше поєднання озброєння або престижних предметів (напр. казанів), прикрас та "жіночих" типів інвентарю: дзеркал, деталей веретена, кам’яних плит. Група 2.2 складається з непограбованих або заможних воїнських поховань, серед яких також окремо
виділяється невелика група найбільш статусних "вождівських" комплексів. Показово, що інвентар непограбованих поховань V ст. до н.е. виявляється дещо близьким до пізніших аристократичних поховань Приазов’я. Передусім, це проявляється у наявності престижних предметів, а також у більшій кількості та різноманітті категорій захисного обладунку й зброї. Ймовірно, це можна пояснювати поступовим зосередженням владних "воїнських" атрибутів у вужчому соціальному прошарку місцевих вождів. Також, аристократичні поховання IV ст. до н.е. надають перевагу імпортним виробам та, в окремих випадках, демонструють елементи відтворення грецьких традицій споживання
вина. Також, у цьому дослідженні розглядається питання постпоховальних дій, зокрема, пограбування та пошкодження поховань. Стверджується, що це явище не можна пояснювати винятково грабіжницькими намірами. Про це свідчить, зокрема, кореляція між розташуванням поховання та рівнем уцілілості. Серед пограбованих поховань суттєво переважають центральні споруди, тоді як могили, що знаходились на периферії, часто жіночі, хоча й могли містити значну кількість коштовних виробів, часто залишались поза увагою грабіжників. Окрім цього, поширені випадки демембрації та навмисного пошкодження цілісності тіла небіжчика. Подібні явища можуть інтерпретуватись як результат міжплемінних конфліктів, а також легітимізації права наслідування через отримання статусних регалій. Проте, не можна виключати наявність соціально регламентованих постпоховальних дій, які могли бути частиною ритуалу. Зокрема, предмети, які були необхідні під час поховальної церемонії, пізніше
переставали виконувати цю функцію і повертались до громади. Аналіз курганного насипу та периферії зосереджений передусім на обряді тризни та поминок. Він показав, яким чином жалобний бенкет та жертвопринесення тварин пов’язані зі створенням лімінального простору та фінальним етапом поховання небіжчика. Загалом, дослідження розглянуло меморіальну роль кургану та місце поховального обряду як у збереженні, так і трансформації культурних норм скіфів Приазов’я.
Розвиток праслов’янської тенденції до внутріскладової гармонії в криворівнянській говірці гуцульського говору : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Лебедівна, Оксана; Дика, Людмила; Даниленко, Андрій
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 "Філологія". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. У дисертаційній роботі розглянуто праслов’янську тенденцію до внутріскладової гармонії у зв’язку з окремими фонологічними явищами в криворівнянській говірці гуцульського говору української мови. Поняття внутріскладова гармонія вперше проінтерпретовано в стосунку до фонологічної ознаки бемольності (огублення) голосного на зовнішньому (поверхневому; синхронному) рівні репрезентації; на внутрішньому (глибинному; абстрактне уявлення про звук) рівні розрізнювальною ознакою голосного в праслов’янській мові була дієзність. Внутріскладову гармонію потрактовано як фонологічне обмеження – один із об’єктів фонології, що є частиною граматики мовця. Після остаточного закріплення фонологічної опозиції за м’якістю в різних позиціях із занепадом єрів дієзність як розрізнювальна ознака приголосних і бемольність як розрізнювальна ознака голосних перейшли з рівня зовнішньої репрезентації на рівень внутрішньої репрезентації для тих південноукраїнських діалектів, що стали основою для криворівнянської говірки. Аналіз обмеження за тенденцією до внутріскладової гармонії в праслов’янську, прото-, давньо-, середньо- та
сучасну українську добу, зокрема на матеріалі криворівнянської говірки показує, що слов’яно-алтайські контакти не могли стати першопричиною появи цього обмеження в мові, адже, як вдалося припустити, під впливом обмеження за тенденцією до внутріскладової гармонії відбулася зміна *ē > *eā, або праслов’янський переголос (орієнтовно VII ст. до н.е.). Архаїчна тенденція до внутріскладової гармонії, що не залежить від наголосу, яскраво проявлена пізніше в криворівнянській говірці. Фонологічну систему криворівнянської говірки, чиї акустичні дані зібрано впродовж 2019 і 2022 років й опрацьовано в програмі "Praat", розглянуто головно з погляду діахронії. Проаналізовано, зокрема, метричні книги 1775–1944 церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Криворівні, записані в цій місцевості етнографічні тексти та написані говіркою твори початку ХХ–ХХІ ст. Звернуто пильну увагу на кілька типологічно релевантних фонологічних явищ мікросистеми говірки, які стали результатом дії внутріскладової гармонії, а саме: діалектний переголос ’а > і, четверту палаталізацію велярних, зміну етимологічного *o перед складом зі зредукованим єром, збереження м’якої артикуляції псл. *r’ (розглянуто також причини її цілковитого усунення перед суфіксом -uk- із 1871 року в метриках, якщо не зважати на поодиноку форму з м’яким r’ за 1923 рік). Для встановлення хронології та територіальних особливостей деяких мовних явищ залучено молдавські грамоти ХІV–XV ст. і "гарвардський" Псалтир ХІІ ст. У цій праці вперше висловлено думку про брак морфологізації а > i у криворівнянській говірці, а отже, про зв’язок континуантів е, ɪ, і з фонемою /а/ в синхронії. Нову інтерпретацію запропоновано для переходу *o > крив. ɪ, і перед складом із редукованим, зокрема зазначено, що до появи цих змін спричинилася четверта палаталізація велярних, а криворівнянські рефлекси *o входять до складу фонем /о/ та /і/ відповідно. Збереження м’якого рефлекса *r’ вперше пояснено процесами, активними в мікросистемі говірки, а давніший перехід [ʉ] > [i] після велярного пояснено хибним рішенням щодо пом’якшених лабіальних, що поділяли з велярними задню артикуляцію відповідно до роботи язика.
Images of priesthood and monasticism in the works of John Chrysostom: rhetoric and historical reality
(2023) Rozumna, Yuliia
The article provides a comparative analysis of the attitude to priests and monks, the manifestations of which can be found in the works of the outstanding thinker and theologian, representative of patristics, John Chrysostom (347–407 A. D.). It is shown that depending on the purpose of each specific work, he used his own rhetorical abilities in different ways when speaking about priests and monks. When Chrysostom con-sidered each of these figures separately, without comparing them with each other, he certainly showed considerable elevation. For example, when he wanted to exalt the exploits of monks and virgins, he did it in the most refined way. At the same time, in the treatise "Six Discourses on the Priesthood," while highly evaluating the functions and role of priests, he downplayed the role and importance of monks. In particular, in the last part of this work, Chrysostom portrays the figure of a monk as a kind of egoist who thinks only about his own salvation and has no connection with the outside world. In order to clarify the nature of this duality, we examine the uncertainty and variability in the nature and status of monasticism in the first cen-turies of Christianity, in particular, we pay attention to the complex nature of the monastic movement in the 4th century, when Chrysostom lived and worked. The historical comparison we have made allows us to assert that in those times, when the Church institution was being formed and its integration into society was still ongoing, the institution of the priesthood had already acquired a fairly stable ("routinized") charisma, while monasticism had not yet undergone such "routinization." But, as shown in the article, in general, the institution of monasticism was of great importance for the early Church. Based on this, we conclude that the downplaying of the image of monasticism, which can be seen in the "Six Conversations on the Priesthood," did not reflect reality in its entirety, but the specific rhetorical intentions of the author of this treatise, due to the specifics of the historical moment.
Функціоналізація полівініліденфлуоридних мембран : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Бубела, Галина; Коновалова, Вікторія
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю "102 – Хімія" (галузь знань – "10 – Природничі науки"). Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України, Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена розробленню методів модифікування поверхні полівініліденфлуоридних (ПВДФ) мембран з метою надання їм бажаних характеристик, а саме: посиленої стійкості до забруднення і фотокаталічних властивостей; а також дослідженню їх поверхневих, морфологічних і транспортних параметрів. Окрім того, досліджено можливості застосування модифікованих ПВДФ мембран для процесів видалення надлишкового заліза (Fe2+) з води, фракціонування білків і розкладання барвників (на прикладі родаміну Б і родаміну Ж). Для надання комерційним ПВДФ мембранам магніто-активних властивостей запропоновано простий метод модифікування із використанням дешевих і неагресивних реагентів: наночастинок магнетиту (Fe3O4), а також поліетиленіміну, як полімерного лінкеру між поверхнею мембрани і Fe3O4. Завдяки здатності наночастинок Fe3O4 до руху за наявності зовнішнього магнітного поля та додаткової турбулізації у примембранному дифузійному шарі, модифіковані полівініліденфлуоридні мембрани характеризувались кращими транспортними характеристиками (45 л·м−2·год−1·бар−1 для комерційної ПВДФ мембрани і 72 л·м−2·год−1·бар−1 для модифікованої ПВДФ мембрани) і посиленою стійкістю до забруднення. До того ж магнітоактивні комерційні ПВДФ мембрани було успішно застосовано до процесу розділення і фракціонування білків. Безсумнівно, що розроблені мембрани можна застосувати для виділення лізоциму із суміші з іншими білками (бичачим сиворотковим альбуміном і ліпазою), оскільки рух наночастинок у примембранному шарі забезпечував запобігання явищу вторинного затримування, і, як наслідок, накопиченню лізоциму на поверхні мембрани (коефіцієнт затримування 5,3 % при рН 12,0).
Додатково, розроблений метод було застосовано для модифікування поверхні формованих ПВДФ мембран з об’ємним модифікуванням (до полімерної матриці мембрани було додано Fe3O4). Структуру та морфологію досліджуваних мембран було охарактеризовано із використанням різноманітних методів (ІЧ спектроскопії, сканувальної електронної мікроскопії, енергодиспергійної рентгенівської спектроскопії, атомної силової спектроскопії тощо), що підтвердило, що наночастинки магнетиту були успішно інтегровані в матрицю мембрани і на її поверхню. Встановлено, що модифікування поверхні привело до гідрофілізації поверхні мембрани (контактний кут змочування для ПВДФ мембрани 106,1º ± 3, тоді як для модифікованої ПВДФ мембрани 74,8º ± 2). Досліджувані ПВДФ мембрани було застосовано для очищення води від надлишку феруму (Fe2+) у процесі ультрафільтрації із використанням поліакрилової кислоти, як сполуки здатної до зв’язування Fe2+ у поліелектролітний комплекс. Було протестовано здатність до видалення заліза для трьох типів полівініліденфлуоридних мембран (початкові ПВДФ мембрани, ПВДФ/Fe3O4 мембрани, ПВДФ/Fe3O4 мембрани із додатковим модифікуванням поверхні). Використання модифікованих ПВДФ мембран дозволяє видалити (Fe2+) до концентрації 0,08 мг·л-1, що відповідає стандартам Всесвітньої організації охорони здоров’я (0,3 мг·л-1) і Регламенту Європейського Союзу (0,2 мг·л-1). Отже, слід зазначити, що розроблений процес модифікування поверхні полівініліденфлуоридних мембран наночастинками Fe3O4 дозволяє отримувати ПВДФ мембрани із посиленою стійкістю до забруднення і транспортними параметрами, що підтверджує їх очевидний потенціал для очищення води від важких металів. Полівініліденфлуоридні мембрани із фотокаталітичними властивостями було одержано завдяки модифікуванню поверхні із використанням графітового нітриду вуглецю (g-C3N4), а також його похідних, легованих залізом. Фотокаталізатори було отримано методом термічного піролізу меламіну, а у випадку каталізаторів допованих залізом: термічного піролізу меламіну із відповідною сіллю (ферум (ІІІ) хлорид гексагідрат). Для підтвердження синтезу g-C3N4 і його похідних було використано трансмісійну електронну спектроскопію, ІЧ спектроскопію, рентгеноструктурний аналіз тощо. Подальше модифікування поверхні комерційної ПВДФ мембрани із відсікальною здатністю 150 кДа здійснювали після активування поверхні мембрани карбонатним буфером, унаслідок його відбувалось дегідрогалогенування і утворення подвійних зв’язків на поверхні мембрани. Окрім того, для ефективної адсорбції фотокаталізаторів на поверхні було застосовано метод фізичного модифікування поверхні полівініліденфлуоридної мембрани полідопаміном.
Досліджено адсорбцію родаміну Б та родаміну Ж на модифікованих мембранах та їх подальше розкладання на поверхні фотокаталітичної ПВДФ мембрани під опроміненням видимим світлом. Мембрани з іммобілізованим g-C3N4 мали в 10 разів більшу швидкість адсорбції Родаміну Ж порівняно з Родаміном Б. Найвища фотокаталітична активність модифікованих мембран спостерігалася в лужному середовищі. Використовуючи ізопропанол, трет-бутилгідрохінон, йод калію та Cr(VI) як поглиначі радикалів ·OH, радикалів ·O2−, h+ та ē, було показано, що утворені дірки відповідальні за деградацію барвників у кислому середовищі, а супероксидні радикали у лужному середовищі. Об’ємний потік родамінів через мембрану ПВДФ-g-C3N4 становив 320–350 л·м-2·год-1 під час процесу ультрафільтрації. Коефіцієнти затримування родаміну Б і родаміну Ж становили 96 і 94% відповідно. Розкладання барвників становило близько 80% і 85% для родаміну Б і родаміну Ж відповідно для концентрації барвників від 5 до 50 мг·л-1. Мембрани ПВДФ-g-C3N4 характеризуються високою стабільністю та придатністю до повторного використання в процесі ультрафільтрації барвників у проточному режимі. Втрата мембранної активності після 5 циклів ультрафільтрації (загальна тривалість 10 год) становила приблизно 15%.
Ключові слова: мембрани, модифікування поверхні полімерних мембран, полівінілідефлуоридні мембрани, наночастинки магнетиту, магнітоактивні мембрани, графітовий нітрид вуглецю, фотокаталіз, ультрафільтрація,концентраційна поляризація, фракціонування білків, очищення води від барвників, посилена ультрафільтрація, очищення води, очищення водних розчинів.
Синтез та властивості каліксареновмісних сорбентів для зв’язування Eu(III) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Бойко, Юрій; Голуб, Олександр; Родік, Роман
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 102 – Хімія. – Національний університет "Києво-Могилянськаакадемія", Міністерство освіти та науки України, Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена синтезу та дослідженню властивостей каліксареновмісних сорбентів на основі матриці силікагелю. В даній роботі нами були синтезовані каліксарени, модифіковані по верхньому вінцю макроциклу фосфонатними та фосфіноксидними групами, здатними до ефективної координації металів, та розроблено два методи іммобілізації каліксаренів на поверхню силікагелю. Фосфоровмісні каліксарени були синтезовані за реакцією Арбузова, яка полягає у взаємодії хлорометилкаліксарену з фосфорилюючим агентом (етил-ізопропілфосфонітом, три-ізопропілфосфінітом, діетил-ізопропілфосфінітом,дипропіл-ізопропілфосфінітом, дибутил-ізопропілфосфінітом, фенілоктил-ізопропілфосфінітом). Реакцію проводять у хлороформі за кімнатної температури протягом 8-12 годин. Вона приводить до отримання каліксаренів з високими виходами. Подібно до вихідного хлорометилкаліксарену, його фосфорильовані похідні існують у конформації конус. Про конусоподібну
конформацію свідчать результати спектрів 1Н та 13С ЯМР. Молекулярна структура тетрагідроксикаліксарен фосфіноксиду та біс-метоксикарбонілметоксикаліксарен фосфіноксиду була підтверджена рентгеноструктурним аналізом. Перший метод іммобілізації каліксаренів на поверхню силікагелю полягає у взаємодії метоксикарбонілметоксильних груп каліксаренів з аміногрупами на поверхні силікагелю з утворенням амідних зв’язків. Реакцію проводили при кип’ятінні в толуені протягом 30 год. Для цього були синтезовані фосфоровмісні каліксарени, які містять на нижньому вінці макроциклу метоксикарбонілметоксильні групи. Їх отримували з виходами 81-
83 % регіоселективним діалкілюванням гідроксильних груп нижнього вінця фосфорильованих тетрагідроксикаліксаренів надлишком метилового естеру бромоцтової кислоти в присутності карбонату калію за реакцією Вільямсона. Синтез амінопропільованого силікагелю проводили при взаємодії силікагелю з 3-амінопропілетоксисиланом в сухому толуені при температурі 110 °С. Другий метод іммобілізації полягає у прищепленні фосфоровмісних тетрагідроксикаліксаренів та їх тіааналогів на поверхню силікагелю.
Перевагою цього методу є відсутність стадії попередньої модифікації каліксаренів по нижньому вінцю. Іммобілізацію тетрафосфорильованих тетрагідрокси(тіа)калікс[4]аренів
на силікагель проводили у два етапи. На першому етапі силікагель обробляли тетрахлорсиланом у присутності триетиламіну для отримання реакційноздатних трихлорсилільних груп на його поверхні. На другому етапі модифікований силікагель нагрівали з надлишком фосфорильованого тетрагідрокси(тіа)каліксарену та триетиламіну в толуені протягом 24 годин. Отримані силікагелі з ізо-пропоксифосфонатними та ізо-пропоксифосфінатними групами обробляли надлишком триметилбромсилану. Наступна обробка надлишком метанолу триметилсилілових естерів, отриманих в результаті цієї реакції, приводить до силікагелів, модифікованих
дигідроксифосфоновими або гідроксифенілфосфіновими кислотами. Виявилось, що обробка триметилбромсиланом призводить до часткового зняття каліксаренів з поверхні силікагелю. Для встановлення просторової будови фосфорильованих каліксаренів методом рентгеноструктурного аналізу була досліджена молекулярна структура тетрагідроксикаліксарен фосфіноксиду та біс-метоксикарбонілметоксикаліксарен фосфіноксиду. Макроциклічний кістяк тетрагідроксикаліксарен фосфіноксиду має конформацію сплощений конус, в якій діедральні кути між протилежними бензеновими кільцями становлять 35° та 85°. Конформація сплощений конус стабілізована трьома
внутрішньомолекулярними водневими зв’язками O-H···O на нижньому вінці макроциклу. Четверта гідроксильна група утворює міжмолекулярний водневий зв’язок О-Н···О з атомом оксигену однієї з фосфорильних груп сусідньої молекули. Заміщення атомів гідрогену двох дистальних гідроксильних груп на метоксикарбонілметильні групи (тетрафосфіноксидо-бісметоксикарбонілметоксикаліксарен) порушує систему внутрішньомолекулярних водневих зв’язків і сприяє ще більшому сплощенню макроциклу. Відповідні діедральні кути скаладють 90° і 22° або 86° та 27°. Протилежні гідроксильні групи утворюють з фенольними атомами оксигену сусідніх метоксикарбонілметильних груп водневі зв’язки О-Н···О, але ці водневі зв’язки слабші, ніж в тетрагідроксикаліксарені. Для вивчення можливостей практичного використання отриманих сорбентів було досліджено процес сорбції європію(III) з розчинів нітратної кислоти в діапазоні рН 1-7. Ефективність екстракції європію залежить від типу каліксаренової платформи, природи фосфорних замісників, поверхневої концентрації каліксарену та кислотності розчину. Перевагою отриманих каліксареновмісних матеріалів, порівняно з вихідним силікагелем, є краща сорбція європію(III) при низьких значеннях pН. Були побудовані ізотерми сорбції по моделям Ленгмюра та Фрейндліха за допомогою нелінійної регресії. Модель Ленгмюра характеризує одношарову адсорбцію без бічної взаємодії між адсорбатами, тоді як модель Фрейндліха характеризує адсорбцію на сайтах зв’язування з різною спорідненістю до адсорбату. Характер ізотерм сорбції, а також близькі значення R2 для двох моделей вказують на енергетичну неоднорідність поверхонь сорбенту та реалізацію кількох механізмів зв'язування. Узагальнюючи, можна зробити висновок, що експериментальні дані краще відповідають рівнянню ізотерми Ленгмюра.
Обраховані сорбційні ємності коливаються в межах 6.4 – 14.4 мг/г. Ємності залежать від електронної природи замісників у атома фосфору, розміру (тіа)каліксаренової платформи та вмісту зв’язаних (тіа)каліксаренів у матеріалі. Для розуміння природи комплексоутворення синтезованих фосфорильованих каліксаренів з катіонами європію були проведені квантово-хімічні розрахунки ймовірних структр в наближенні DFT (RI-BP86/def-TZVP) для основних станів комплексів каліксарен фосфонатів та Eu(III) з шістьма неспареними електронами. Аналізувалися можливі варіанти координації катіона Eu3+ з різними за своєю природою лігандними групами: фосфонатними групами на верхньому вінці, атомами оксигену карбонільних груп замісників на нижньому вінці та ароматичними π-системами бензенових кілець. Найнижча сумарна енергія спостерігається при координації з Р=О групами, і такі комплекси є найвигіднішими. Катіон європію утворює майже ідентичні за довжиною координаційні зв’язки з чотирма атомами оксигену Р=О (2.34-2.36 Å), тоді як взаємодії з ароматичними π-системами не спостерігаються (найкоротша відстань до атомів карбону бензольних кілець перевищує 4,6 Å). Методи синтезу та іммобілізації, представлені в дисертаційному дослідженні, дозволяють отримувати широкий ряд сорбентів рідкісноземельних металів для різноманітних сфер використання.
"Промови про релігію" Фрідріха Шлеєрмахера у візії київського академіста Федора Орнатського: приклад апологетичної рефлексії
(2023) Головащенко, Сергій
Стаття продовжує цикл розвідок, які демонструють досвід релігієзнавчого прочитання значущих праць видатних київських професорів-академістів останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. У цих працях нагромаджувався потужний масив емпіричного матеріалу й теоретичних положень, важливих для реконструкції становлення "науки про релігію" у вітчизняній інтелектуальній традиції. Репрезентовано творчість київського академіста Федора Орнатського. Проаналізовано один із знакових його творів, присвячений поглядам на релігію відомого німецького богослова Фрідріха Шлеєрмахера. Київський дослідник, актуалізуючи постать і доробок Ф. Шлеєрмахера, відшукує суголосність культурних, інтелектуальних, ідейних ситуацій кінця XVIII й кінця XIX ст., проявлену, зокрема, у кризі релігійності та у суспільній негації церковних інституцій. Ф. Орнатський, слідом за своїм візаві, переймається інтуїцією про обмеженість раціоналістичної теології та прагне конструктивно осмислити запропонований Ф. Шлеєрмахером пошук аргументів на користь релігії "за настановою внутрішнього досвіду". Однак, як показав київський дослідник, багато ідей німецького богослова, попри його апологетичну мотивацію, виходили далеко за межі традиційного ортодоксального церковного дискурсу. Ф. Орнатський критикує такі суперечливі й часом одіозні твердження свого опонента, як абсолютизація суб’єктивності й чуттєвості в релігії; пантеїзм і імперсоналізм; суб’єктивізм і релятивізм у релігійному пізнанні; заперечення зв’язку релігії з моральністю; спекулятивність характеристик конкретних релігій, особливо християнства. Водночас дослідження київським академістом Шлеєрмахерових сюжетів про співвідношення пізнавального та емоційно-чуттєвого компонентів релігії демонструє елементи релігієзнавчого аналізу, де поєднуються історичний, структурний, психологічний і феноменологічний підходи; трапляються зародки психології релігії та релігійної когнітивістики. Сучасне ж прочитання твору Ф. Орнатського дає змогу по-новому сприймати деякі ідеї, виголошені свого часу Ф. Шлеєрмахером, як своєрідне провіщення деяких сучасних тенденцій еволюції релігійності у "постсекулярну добу".
Синтез, хімічні та біологічні властивості 2,3-дигідро-1Н- піролізинів та 5,6,7,8-тетрагідроіндолізинів на основі α,β-ненасичених флуороалкілкетонів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Кліпков, Антон; Герус, Ігор
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 102 "Хімія" (10 – Природничі науки) – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертація присвячена розробці ефективних методик препаративного синтезу нових поліфлуороалкілвмісних моно- та біциклічних піролів, зокрема
2,3-дигідро-1H-піролізинів та 5,6,7,8-тетрагідроіндолізинів, на основі легкодоступних N-(β-трифлуороацетил)вініл (TFAV) похідних α-амінокислот, також дослідженню можливостей функціоналізації та біомедичного застосування синтезованих сполук. Літературні джерела свідчать, що синтетичний потенціал - алкоксивініл(поліфлуороалкіл)кетонів (APAK) не розкритий повною мірою, а розробка методів використання APAK в синтезі флуорованих нітрогеновмісних
гетероциклів є перспективним напрямком органічної хімії. З іншої сторони, флуороалкілвмісні піроли можуть бути зручними білдинг-блоками для одержання флуороалкілвмісних піролізидинів та індолізидинів шляхом відновлення пірольного ядра. Такі 1-азабіциклоалкани важко отримати іншими способами, у тому числі методами прямого флуороалкілювання. У той же час, введення атомів флуору в структуру насичених N-гетероциклів змінює їх метаболічну стабільність, ліпофільність і біодоступність, тим самим роблячи їх привабливими сполуками для потреб біоорганічної та медичної хімії. N-(β-Трифлуороацетил)вінілпролін було синтезовано взаємодією β-
етоксивініл(трифлуорометил)кетону з проліном та використано як модельну сполуку для скринінгу умов реакції гетероциклізації, які б дозволили селективно одержати CF3-дигідропіролізин. Нами було досліджено ряд дегідратуючих реагентів, які, зокрема, включали TsCl, DCC, CDI, SOCl2, (COCl)2 та трифосген і з’ясовано, що використання оцтового або трифлуорооцтового ангідридів призводить до селективного утворення цільового 7-(трифлуорометил)-2,3-дигідро-1Н-піролізину. Зважаючи на новизну подібного перетворення, нами було запропоновано механізм утворення трифлуорометилвмісних похідних піролізину, ключовою стадією якого є формування проміжної біполярної структури, яка зазнає циклізації в результаті внутрішньомолекулярної 6π-електроциклічної реакції з утворенням нового С–С зв’язку, що було підтверджено результатами in silico моделювання. Досить неочікувано, взаємодією N-(β-трифлуороацетил)вінілпіпеколінової кислоти з оцтовим ангідридом було отримано тетрагідроіндолізин, що містить трифлуороацетильну групу і ацетатний фрагмент в своїй структурі. Для раціоналізації такого результату реації нами також було запропоновано механізм перебігу реакції. Згідно з ним N-(β-трифлуороацетил)вініл-похідна піпеколінової кислоти за реакції з оцтовим ангідридом спочатку утворює
змішаний ангідрид з наступним внутрішньомолекулярним ацилюванням атому вуглецю у α-положенні енамінового фрагменту та ацетилюванням гідроксигрупи на останній стадії. Утворення таких суттєво різних продуктів реакції в однакових умовах може бути пояснено різною конформаційною поведінкою 5- та 6-членних циклів і, як наслідок, стабільністю та реакційною здатністю проміжних продуктів. Цільовий 1-(трифлуорометил)-5,6,7,8-тетрагідроіндолізин було отримано гетероциклізацією N-(β-
трифлуороацетил)вінілпіпеколінової кислоти дією трифлуорооцтового ангідриду. Базуючись на одержаних експериментальних даних, розроблені методи гетероциклізації було протестовано на ширшому колі вихідних сполук. Було отримано ряд нових енамінонів (продуктів реакції α-амінокислот та β-алкокси-α,β-ненасичених флуороалкілкетонів), з варіацією будови поліфлуороалкільного замісника, замісників в α- та β-положеннях вінільного фрагементу енону, а також природи амінокислоти. Одержані сполуки було вивчено в реакціях з оцтовим та трифлуорооцтовим ангідридами. Експерименти засвідчили, що у випадку енамінонів, що містять CF2H-, CF2Cl-, та CF2Br-групи, цільові сполуки не було одержано жодним з методів. Це можна пояснити схильністю дифлуорометильних груп до гідролітичного розщеплення в процесі
реакції, внаслідок цього відбувається сильне осмолення реакційної суміші. Збільшення довжини поліфлуороалкільного замісника (C2F5, n-C3F7) у вихідному субстраті за умов циклізації з оцтовим ангідридом призводить до утворення сполук, що містять ацетатний фрагмент та поліфлуороацетильну групу в своїй структурі. В результаті реакції з TFAA було синтезовано піроли, які містять поліфлуороалкільні замісники, з помірними виходами. Збільшення стеричних факторів подібним чином проявляється у випадку N-заміщених гліцинів. У випадку N-(β-трифлуороацетил)вініл-похідної N-фенілгліцину утворення цільового піролу чи побічного продукту з ацетатною групою зафіксувати не вдалося, що можна пояснити впливом розмірів фенільного фрагмента. Наступним етапом роботи була розробка методів функціоналізації дигідропіролізинової системи. Спочатку для ряду азабіциклічних каркасів було одержано похідні з трифлуороацетильним замісником у положенні 5. У подальшому як модельний об’єкт для детальнішого дослідження хімічних властивостей було обрано 7-(трифлуорометил)-2,3-дигідро-1Н-піролізин. Проведені дослідження показали, що синтезовані трифлуорометилвмісні піроли можна функціоналізувати за α-положенням пірольного фрагмента за допомогою реакції ацилювання за Фріделем-Крафтсом. У випадку застосування сильних ацилюючих реагентів реакція перебігає легко без необхідності використання додаткових каталізаторів. Застосування менш реакційноздатних реагентів потребує активації процесу за допомогою каталізаторів – кислот Льюїса. Галогенування пірольного циклу N-галогеносукцинімідами відбувається легко за кімнатної температури. За цим методом було синтезовано сполуки з атомами хлору, брому та йоду в положенні 5 7-CF3-дигідропіролізинової платформи. Було помічено, що у випадку використання надлишку реагенту утворюється домішка дигалогенозаміщеного продукту, як наслідок галогенування у вільне положення пірольного ядра. На основі цього спостереження в реакції з NBS було задіяно α-заміщені дигідропіролізини з метою одержання сполук з двома функціональними групами. Одержані продукти є особливо цікавими як білдинг-блоки для органічного синтезу. Також було проведено металювання 5-бромо-7-(трифлуорометил)-2,3-дигідро-1H-піролізину з використанням н-бутиллітію. Утворену літійорганічну
похідну було досліджено в реакціях з різними електрофільними реагентами, як то CO2, DMF, MeCHO, Me2CO. Як результат було одержано дигідропіролізин, функціоналізований карбоксильною, альдегідною та гідроксилвмісною групами. Таким чином, використання металоорганічних сполук є потужним методом модифікації α-положення зазначеної гетероциклічної системи. У ході підбору умов каталітично відновлення пірольного циклу дигідропіролізинового каркасу було досліджено ряд каталізаторів (Pd/C, Pd(OH)2/C, PtO2, каталізатор Уілкінсона), а також влив на перебіг реакції інших параметрів, як то рН реакційного середовища. Було визначено, що
використання каталізатора 10% Pd/C та оцтової кислоти як розчинника є найбільш ефективною системою для реалізації окресленого завдання. У результаті вперше одержано діастереомерно чистий трифлуорогеліотридан з цис-конфігурацією хіральних центрів у грамових кількостях. Ця сполука є флуоровмісним аналогом геліотридану – базової структури ряду природніх піролізидинових алкалоїдів. Для дослідження протимікробної активності було обрано набір з 13 синтезованих у роботі сполук. Серед його представників – різні молекулярні каркаси з різним типом заміщення. Зокрема, туди входили 2,3-дигідро-1H-піролізини, які містили різні замісники у положеннях 5 та 7, а також 1- та 3-заміщені 5,6,7,8-тетрагідроіндолізини. Крім того, до списку сполук увійшов 2,3-дигідро-1H-піролізин, що містить замісник в аліфатичному циклі, а також
повністю відновлений піролізидин. На основі розробленої регресійної QSAR-моделі було відібрано 6 сполук з цього набору, як перспективних похідних для визначення in vitro їх протимікробної активності. Дослідження проводили диско-дифузійним методом за використання твердого поживного середовища Мюллера-Хінтона проти ряду найпоширеніших збудників інфекційних захворювань – стандартних та антибіотикорезистентних штамів грамнегативних та грампозитивних бактерій, а також грибів. Згідно отриманих результатів, досліджувані речовини виявилися ефективними синтетичними антимікробними агентами з широким спектром антимікробної дії, в тому числі
проти мультирезистентних грампозитивних та грамнегативних бактеріальних патогенів. Також було досліджено іn vivo гостру токсичність трифлуорометилвмісних піролів на моделі гідробіонта D. magna. За результатами цих експериментів сполуки відносяться до категорії помірно- тамалотоксичних.
Дискурсивні стратегії легітимації та делегітимації в новинних текстах : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Чадюк, Марія; Кобченко, Наталя
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 "Філологія". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню дискурсивних стратегій і тактик легітимації та делегітимації, з’ясуванню їхніх лінгвістичних маркерів, способів реалізації в онлайн-новинах, а також прийомів, використаних для посилення й послаблення їхньої дії. Онлайн-новини є популярним джерелом інформації, і, як засвідчують опитування, значна частина користувачів вважає наведену в них інформацію об’єктивною. Водночас процес перетворення фактів про ситуацію на виклад подій (медіація) передбачає низку рішень автора, що ґрунтуються на його переконаннях і цінностях. Тож навіть медіатекст інформативного жанру є інтерпретацією, наративом, а не безстороннім висвітленням події, і засадничу роль у цьому процесі відіграє (де)легітимація, тобто репрезентація вчинків як (не)правильних. Попри провідну роль (де)легітимації для потрактування подій і потенційну впливовість для формування поглядів аудиторії, в українському мовознавстві ця тема тільки недавно стала предметом наукових зацікавлень. Західні студії присвячують їй більше уваги, проте в них теж досі є неусталеність у потрактуванні цього феномена, класифікації стратегій і тактик. До того ж нерідко приклади (де)легітимації розглядають окремо, не враховуючи те, як на них впливають відомості, що наведені раніше чи пізніше в тексті. Потреба з’ясувати способи й засоби, характерні для стратегій і тактик (де)легітимації на матеріалі української мови, встановити специфіку її реалізації в новинах і взаємодію з іншими використаними в текстах прийомами зумовлює актуальність дослідження. Посилює її невисокий рівень медіаграмотності суспільства. За допомогою комплексу підходів (системний, лінгвопрагматичний, критичний) та загальнонаукових і лінгвістичних методів (аналіз, синтез, індукція, класифікація, описовий, прагматичний методи, порівняльний,
функційно-стилістичний, критичний аналіз тексту; елементи дискурс-аналізу, компонентного та жанрового аналізу) було опрацьовано джерельну базу дослідження. Її становлять групи текстів (від 12 до 20), що присвячені 120 резонансним новинам за період червень 2020 — травень 2021 року, опублікованим на 20 найбільш відвідуваних сайтах суспільно-політичної тематики. Аналіз фактичного матеріалу дав змогу уточнити типологію тактик (де)легітимації Т. ван Левена, на яку спираємося в цьому дослідженні, й класифікувати їх за способом звернення до цінностей: а) "дія — авторитет —цінності"; б) "дія1 — дія2 — цінності"; в) "дія — характеристика — цінності";
г) "дія — цінності". Також було виокремлено п’яту модель "дія — природність", до якої зараховуємо стратегію натуралізації. Перша модель, коли до цінностей звертаються за посередництва авторитету, об’єднує тактики звернення до персонального авторитету, авторитету експертів, лідерів думок, більшості (які об’єднуємо в категорію суб’єктного авторитету з огляду на специфіку їх функціювання в реченні), імперсонального авторитету й авторитету традиції, які зараховуємо до категорії узвичаєного авторитету. Як вияв тактики персонального авторитету, яка ґрунтується на статусі, потрактовуємо апелювання в новинах до авторитету впливових держав й організацій; з огляду на це уточнення пропонуємо на позначення цієї тактики термін позиційний авторитет. З’ясовано, що (де)легітимацію зверненням до суб'єктного авторитету реалізують двома способами. Перший з них виокремлюємо за Т. ван Левеном і підсумовуємо в принципі "потрібно (не) вчиняти в певний спосіб, бо так вважає суб’єктний авторитет". Другий з’ясовано завдяки аналізу фактичного матеріалу; його реалізують за схемою "певна дія (не)правильна, тому що суб’єктний авторитет (не) схвалив цю дію". Виокремлюємо кілька способів вербалізації несхвалення, як-от критика, протест, висміювання тощо. У випадку звернення до узвичаєного авторитету способом (де)легітимації є принцип "певна дія (не)правильна, бо (не) відповідає узвичаєному авторитету". Модель "дія1 — дія2 — цінності" характерна для тактик дефініції, аналогії, засобу, звернення до мети, наведення результату, ефекту, які передбачають (де)легітимацію однієї дії за допомогою іншої, (не)правильної. Встановлено, що низка з них є синонімійними, наприклад, тактики наведення результату й ефекту (різняться наявністю / відсутністю в реченні вказівки на діяча). Синонімійними є й тактики засобу та звернення до мети, які апелюють
до наміру. Водночас у першому випадку схемою реалізації делегітимації є «здійснення чогось слугує для здійснення чогось іншого», яку втілюють за допомогою дієслів дозволити, допомогти, могти, словосполучення дати змогу / можливість тощо. За допомогою тактики дефініції, яку реалізують прямим і опосередкованим способом, мовці потрактовують певний вчинок в термінах (не)правильної діяльності. Основними прийомами тактики аналогії є порівняння й історична аналогія, завдяки якій позитивні / негативні характеристики дії в минулому проєктують на подібну сучасну дію. Модель "дія — характеристика — цінності" є підґрунтям тактики оцінки, (де)легітимацію якою реалізують через надання певній дії характеристики за допомогою прикметників або прислівників. Маркери цієї тактики розподіляємо на кілька груп залежно від значення: важливість, демократичність, державність, дозволеність, правдивість, раціональність, результативність. Четверта модель, "дія — цінності", притаманна тактиці абстракції, яка
передбачає референцію дії висловами, що пов'язують її з цінностями чи їх порушенням. У новинах ця тактика трапляється найчастіше й реалізується двома способами: 1) прямим — коли дію (де)легітимують дієслова / віддієслівні іменники; 2) опосередкованим — коли дію (де)легітимує словосполучення, а не окреме слово. Тож усі мовні засоби, що є її маркерами, поділяємо на три групи: 1) слова, семантика яких містить вказівку на (не)правильність дії; 2) словосполучення, що репрезентують дію як правильну; 3) словосполучення, які представляють дію як неправильну. Зараховуємо до цієї тактики й мовні одиниці на позначення учасників події. Згідно з п’ятою моделлю, яка характерна для стратегії натуралізації, мовці не апелюють до цінностей, а радше замінюють їх "природним ладом", презентуючи власні дії як звичні. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що ця стратегія може реалізуватися не тільки тактикою оцінки, поясненням і дефініцією, як вважає Т. ван Левен, а й тактиками абстракції, аналогії,
звернення до мети. Речення / частина складного речення, що містить (де)легітимацію дії, може виконувати в тексті кілька функцій: 1) (де)легітимувати дію безпосередньо; 2) уможливлювати іншу (де)легітимацію, надаючи характеристику (не)правильний компоненту, що входить до складу іншої частини складного речення (рідше — того ж речення); 3) послаблювати / посилювати іншу (де)легітимацію, підважуючи / підтверджуючи критику чи обґрунтованість певного вчинку. Для послаблення делегітимації застосовують три стратегії: 1. Репрезентація джерела критики як необ’єктивного. По-перше, з цією метою критика репрезентують як упередженого, застосовуючи для цього
тактики абстракції, дефініції, аналогії, оцінки. По-друге, дії опонента можуть зобразити як неприйнятні за допомогою тактик абстракції, дефініції, пояснення, звернення до мети, а також комунікативної імплікатури. 2. Репрезентація звинувачень як несправедливих. У цьому випадку критику або заперечують, або дискредитують. Другий спосіб реалізують за допомогою: а) тактик абстракції, оцінки, дефініції, засобу, аналогії, наведення ефекту; б) категоризації; в) імплікатур; г) репрезентації дорікань як сумнівних.
3. Зміна репрезентації об’єкта критики та його дій. Для того щоб змінити представлення тих, кого критикують, їх зображають як чесних громадян, знімають з них відповідальність за суперечливі дії, наводять їхні правомірні вчинки. Модифікувати можуть і представлення амбівалентних вчинків; для цього застосовують: 1) зміну їх потрактування; 2) конструкцію «так, але»; 3) применшення тривалості / шкідливості вчинку. Послаблення легітимації в новинах реалізують двома стратегіями:
репрезентацією джерела інформації як необ’єктивного (за допомогою тактик оцінки й абстракції) та зміною представлення дії, яку обґрунтовують. Другу стратегію реалізують завдяки: 1) зображенню дії як неправильної (за допомогою тактик дефініції, абстракції); 2) спростуванню підґрунтя легітимації (реалізують тактиками дефініції, абстракції, оцінки, риторичними питаннями, прийменниково-іменниковою конструкцією під приводом); 3) представленню легітимації як сумнівної; 4) конструкції "так, але". Для посилення (де)легітимації застосовують низку способів: 1) наводять кілька коментарів, авторських уточнень, що репрезентують певну дію як (не)правильну; 2) представляють осіб, які стверджують про (не)справедливість дії, як тих, хто варті довіри. До того ж для посилення делегітимації модифікують представлення звинувачень; це здійснюють за допомогою імплікатур, тактик дефініції, аналогії, наведення доказів звинувачень, деталізації, масштабування наслідків суперечливої дії. А для посилення легітимації певну дію зображають як необхідну, масштабують її позитивні наслідки, вказують на перешкоди, попри які її було реалізовано. У дослідженні вперше: визначено засоби реалізації (де)легітимації на матеріалі української мови; сформовано класифікацію тактик (де)легітимації залежно від способу звернення до цінностей; виокремлено низку прийомів
(де)легітимації, зокрема, (не)схвалення суб’єктним авторитетом, історичну аналогію, натуралізацію метою, абстракцією, аналогією та ін., і кілька способів (де)легітимації — прямий і опосередкований; схарактеризовано роль тактик (де)легітимації для послаблення й посилення критики чи обґрунтованості дії в новинному тексті. Результати дослідження можуть бути використані в курсах з медіалінгвістики, комунікативної лінгвістики, прагматики, критичного дискурсу-аналізу, а також посібниках, програмах з медіаграмотності.
Аврілакський Ґ. Книжечка про "розумне" та "використовувати розум"
(2023) Аврілакський, Ґерберт; Артамонов, Олександр
У статті подано український переклад із латини "Книжечки про "розумне" та "використовувати розум"", яку написав у 997 р. Ґерберт Аврілакський (з 999 р. — Папа Римський Сильвестр ІІ). Цей твір вважають одним із перших прикладів застосування схоластичного методу.
Створення засобів ефективного управління пам'яттю
(2022) Шляхова, Олександра; Жежерун, Олександр
У цій роботі мова піде про одну з ability to handle hardware, а саме про способи алокації пам’яті в С++.
Олег Щербина: "Маю захищати свою країну"
(2023) Щербина, Олег
Олег Щербина – актор Театру на Михайлівській (Новий український театр). Народився 1991 року в селищі Новопільську поблизу Кривого Рога. Закінчив Коледж театру і кіно у Києві. В театрі задіяний у виставах: "Рольові ігри", "Три анекдоти на одну тему", "Маленькі комедії великого будинку", "Фізкультура для Баби Яги", "Новорічні пригоди сніговика", "Країна серйозних". Зніматися почав 2010, зігравши епізод у серіалі "Чужі помилки", після чого знімався у багатьох серіалах. Шанувальникам кіно відомий за фільмами "Черкаси" і "Клондайк". В 2014–15 роках Олег був контрактником спецпідрозділу Національної гвардії в зоні АТО в районі Мар’їнки в секторі "М". Після 24 лютого 2022 року актор перебуває на фронті.
Iмбалансно-графiчнi графи
(2022) Сердюк, Андрій; Козеренко, Сергій
Основною метою цiєї роботи є пошук класiв графiв, якi є iмбалансно-графiчними, а також розгляд операцiй на графах у контекстi цiєї проблеми.
20 днів війни: масштаб трагедії
(2023) Швець, Юлій
"20 днів у Маріуполі", попри весь трагізм оповіді, одержав приз глядацьких симпатій на фестивалі незалежного кіно Sundanсe у США, а також основний приз журі та приз глядацьких симпатій на кінофестивалі Docudays. Зняв його цьогорічний лауреат Пулітцерівської премії Мстислав Чернов, котрий разом з фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою й журналісткою Василісою Степаненко приїхав у місто о 3.30 ранку – за годину до початку повномасштабної війни. Сила стрічки в тому, що картина війни відтворена в ній правдиво, ніщо не "плюсується"
й не "концентрується", й, водночас, камера від жодних деталей не відводить погляд. Вона печально вдивляється в трагедію, заздалегідь, здається, розуміючи фінал.
Розробка мобільного застосунку під операційну систему iOS
(2022) Семенко, Еліна; Борозенний, Сергій
Метою цієї роботи є створення мобільного додатку для людей, що хотіли б займатися сортуванням сміття, проте не мають достатньо достатньо інформації про те, як це робити.
Розробка веб-застосування для планування дня
(2022) Романюк, Олександр; Гречко, Анастасія
Мета курсової роботи – зробити свій внесок у покращення і вдосконалення сучасних методик по оптимізації часу для виконання задач, проектів та інших різних календарних подій.
"Це війна на винищення..."
(2023) Прохоренко, Софія
"Маріуполь. Хроніки пекла" вийшла у травні 2022 року. Стрічка є вагомою у документуванні російських військових злочинів з особливим акцентом на цивільному населенні. Вона містить фрагменти, зняті журналістами в самому Маріуполі, військовими, що намагалися евакуювати людей, доставляти їм їжу та захищали місто у важких вуличних боях. В основу взято свідчення маріупольців, яким вдалося вижити та виїхати з міста, коли там уже відбувалися бойові дії. Хронологічні рамки фільму окреслюються від початку повномасштабного вторгенння до блокади заводу "Азовсталь". "Це війна на винищення, передусім мирного населення, – стверджує режисерка. – Тому ми не маємо права мовчати й повинні зробити все, щоби світ дізнався правду про Маріуполь".
Розробка гри на UNITY/C# з імплементацією штучного інтелекту
(2022) Погодічев, Іван; Борозенний, Сергій
Мета моєї роботи полягає в тому, щоб показати як створюються відео-ігри, які прийоми та технології використовуються сьогодні. Усі люди так чи інакше грають в комп’ютерні, мобільні або консольні ігри. Для прикладу буде створено гру на дуже актуальну тему. Кожного разу генерується унікальне місто, гравець грає за умовний БПЛА і повинен уражати ворогів. Корисно почитати буде кожному, як розробникам відеоігор, так і користувачам.
Розробка мобільного додатку на React Native
(2022) Поета, Ілля; Калітовський, Богдан
Метою роботи було дослідження методів розробки мобільних застосунків за допомогою React Native.